Історія України-Руси. XI - XIII вік

Чорні Клобуки заховали на Україні свою релїґію — поганами звуть ся ще в другій половинї XII в. 8); заховали свій кочовничий, скотарський побут. Були городи — замки, коло котрих вони мешкали і вони часом і звуть ся їх городами — „городи Бередничі” 9), або називають ся іменами поодиноких їх старшин: так стрічаємо город Чюрнаїв, може і Кульдеюрів, носить таке імя. Але сї городи служили їм тільки захистом в небезпечний час, самі ж вони кочували на широких просторах Порося з своїми стадами і „вежами” — шатрами. Так нпр. в однім епізодї Чорні Клобуки приходять у поміч Ізяславу „всїми своїми силами, жінок і дїтей своїх осадивши (затворивше) в городах на Поросї” 10), а на другий рік заберають свої кибитки й стада та перекочовують під Київ, і цїлу сю операцію роблять протягом одного дня — штука можлива тільки при рухливім кочовничім побуті 11).

Чорні Клобуки правили ся своїми старшинами, що в нашій лїтописи звуть ся князями. Окрім того бували у них свої віча — наради старшин, а може й взагалї чорно-клобуцької аристократиї: „сдумаша лЂпшии мужи в Черныхъ КлобуцЂхъ, и почаша просити у Рюрика сына Ростислава на половцЂ” 12). Старшини підлягали київським князям і від них діставали в державу поодинокі городи. Тут, правдоподібно, був вплив руського земського устрою, що чорно-клобуцький старшина не був тільки голова своєї орди, а й „держатель града”. Бачимо, що поодинокі старшини стараються виторгувати від князя за свої услуги „лїпший город”: „коли будеш нас любити, як любив твій батько, кажуть три чорно-клобуцькі старші Мстиславу Ізяславичу, та даси нам по лїпшому городу, то ми відступимо від Ізяслава Давидовича” 13).