Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
44) N. Choniatae p. 691.
45) Іпат. c. 450.
46) Іпат. c. 452.
47) От як походи Мстислава 1152, 1158, Сьвятославичів 1167 р., Ігоря й Сьвятослава Всеволодича 1184 р. і т. и.
48) Іпат. c. 242, 424, 427, 437, 451, 495, 1 Новг. с. 216, Лавр.с. 375.
49) Такий факт маємо 1223. р.: „великий князь половецкьй крести ся Бастый” (Іпат. c. 495). Але се могло бути наслїдком тодїшнїх полїтичних обставин. По за тим маємо звістки в Никонївській компіляції — І c. 158, 236. Впливи християнства на Половцїв малює нам Сказаніе о плЂнномъ ПоловчинЂ (Памятники стар. рус. литерат. I, 71 і Хрестоматія Аристова N 330), де Половець дарує церкві св. Миколи стадо коней.
50) Іпат. c. 242, 343, 503, 1 Новг. c. 216.
51) Іпат. c. 437.
52) Лавр. с. 415.
53) Лавр. c. 397-1203.
54) Іпат. c. 480.
55) Про джерела й лїтературу до монґольсько-татарської міґрації див. прим. 15.
56) Хинська держава тодї подїлена була на дві держави — полудневу й півнїчну, що воювали між собою, і то та то ся наймала собі в поміч Монґолів.
57) Що повід до походу в Кіпчак дала поміч від Половцїв ворогам Монґолів, каже одно хинське джерело — історія Гобіля (у Березина Ж. М. Н. П. 1855, IX c. 110).
58) У Рожера (як низше) Котян каже, що він „довгі лїта” воював з Татарами і двічи мав побіду, але за третїм разом Татари захопим його неприготованим і він, не можучи зібрати військо, мусїв тїкати, а Татари спустошили значну часть половецької землї, позабивавши людей (гл. 2). Оден епізод боротьби ще в Історії Монґолів д'Осона II c. 112.
59) В звязку з сим треба толкувати і раду воєводи Дмитра, по словам лїтописи дану ним Бату: „не мози стряпати в землЂ сей долго, время ти єсть на Угры уже поити” (Іпат. c. 523): він отже знав, що метою походу була Угорщина.
60) До традиції про побіду над Татарами під Голомуцом див. критичні уваги у Strakosch Grassmann'a c. 60 і далї.
61) Rogerii Carmen гл. 16 і 20.
62) 11 квітня 1241.
63) В т. III гл. 2.
64) Recueil de voyages IV c. 749.
65) Ібн-ель-Атір (в Уч. зап. акад. наукъ по I и III отд. т.II ) c. 664 (під р. 619 = 1222/3).
66) Kritische Sammlungen zur Geschichte der Deutschen in Siebenbürgen, Голубовского Половцы въ Венгріи c. 4. В звязку з сим могла б стояти звістка, що Половцї мали з Угорщини поміч підчас своєї пізнїйшої боротьби з Татарами, в 1238 р. — Strakosch-Grassman op. c. c. 5. Про ще старшу міґрацію, з XI в., говорить Катона т. III c. 793 (але се звістки не конче певні).
67) Акрополїт (бонське вид.) c. 68 і далї, Нікіфор Ґріґора (ibid. c. 37.
68) Сам він хибно датує її 1242 p.
69) Rogerii Carmen miserabile super destructione regni Hungariae гл. 2, 3, 8, 14, вид. у Ендлїхера Mоnumenta Arpadiana, також в Mоnumenta Germaniae, Script. t. XXIX, й новійше — в Historiae hungariae fontes domestici т. IV.
70) Fejér Codex diplomaticus V. 2 p. 512.
71) Про міґрацію Половцїв на Угорщину й пізнїйшу їх долю тут спеціальна розвідка проф. Голубовского Половцы въ Венгріи — в київських Универс. ИзвЂстіях 1889, і осібно.
72) Іпат. c. 533, 539, 543.
73) Іпат. c. 533. Участь Половцїв в Ярославській битві, проти угорського війська, виключає можливість здогаду, що сї Половцї могли приходити в поміч Данилови з Угорщини.
74) Проф. Голубовский думав (ПеченЂги c. 233), що оселили ся вони на Поросю, звязуючи з сим родову традицію (XVI в.) Половцїв-Рожиновських, але Поросє і сусїднє Побоже в серединї XIII в. стояли в безпосереднїй залежности від Татар, і всякі слїди Половцїв тут з більшою правдоподібністю мусимо звязувати з давнїйшою половецькою кольонїзацією — з XII віка.
75) Може зрештою він був сином або иньшим свояком Давидового тестя Котяна.
76) Іпат. c. 749.
ТУРЕЦЬКІ КОЛЬОНЇСТИ НА РУСИ — ЧОРНІ КЛОБУКИ, ЇХ ПОБУТ І КУЛЬТУРА, ПИТАННЄ ПРО ЇХ ДАЛЬШУ ДОЛЮ.
Мушу сказати ще кілька слів про турецькі кольонїї на руськім ґрунтї. Про се нераз була вже мова в попереднїм, а тепер я хочу се зібрати разом й додати де що.
Звістки про турецьку кольонїзацію на Руси — про виводи й виходи турецьких ватаг із степу та оселюваннє їх на руських пограничних землях ми стрічаємо почавши від 60-х рр. XI в. і від тодї вони повторюють ся при кінцї XI в., на початках XII і пізнїйше. Бачили ми такі осади в Київщинї на Поросю, в Переяславщинї коло Переяслава і в иньших місцях, в Чернигівщинї коло Чернигова 1). Але сими припадково звістними місцями очевидно не вичерпуєть ся район сих осад. Його можемо правдоподібно припускати і на чернигівсько-переяславськім пограничу з степом, і на Побожу, і на галицькім Понизю; про Галичину можемо говорити майже напевно, що там були такі кольонїї 2). По за Україною стрічаємо їх ще в Ростово-суздальській землї 3).
Першим матеріалом для сеї кольонїзації послужили останки Торчеської орди, по при них Печенїги й Половцї. Окрім сих етнїчних назв ми стрічаємо для означення сих турецьких кольонїстів іще: Берендичі або Берендїї (дуже часто), Коуї або Ковуї, Каепичі, Турпії, і сї імена стрічаємо часто поруч імен Печенїгів і Торків і осібно (з них Берендичів ще в XI в., решту аж у XII). Загальною назвою для всїх сих турецьких колїн на руськім ґрунтї було Чорні Клобуки, чорні шапки (зовсїм відповідає турецькому: Кара-калпаки). Що правда, сю назву знаємо тільки з Київщини 4); але взагалї про київських — пороських кольонїстів ми чуємо й знаємо найбільше, так що те небогате, що можемо сказати про побут і відносини турецьких кольонїстів на Українї, черпаємо з звісток про сих київських Чорних Клобуків. По всякій правдоподібности тут була найбільша маса тої турецької кольонїзації, яка була на Руси взагалї. В одній звістцї у Ярополка київського рахуєть ся полк Берендичів на 30 тис.; правда, є до сього варіант 1000, та супроти згоди старших верзій він не дуже важний 5). Але щоб і 1000 мужа виставити в поле, для сього треба досить значної маси. З рештою, що Чорних Клобуків в київщинї було дуже значне число, показує дуже визначна роля, яку вони мали в її полїтичному житю. Вони становили дуже важний чинник між елєментами київського житя, особливо підчас боротьби за Київ у серединї XII в.: „вся Руская земля и вси Чернии Клобуци” — се дуже розповсюднена формула в ті часи в земських київських відносинах 6). А о скільки чорно-клобуцька мілїція поважалась і цїнувалась, видко буде з сього одного прикладу: коли Ізяслав ішов на Київ, маючи за собою на пятах військо Володимирка, він казав: „аби нам в'їхати між Чорних Клобуків і злучити ся з ними, то вже, в Бозї надїя, не боїмо ся анї Юрия, анї Володимира 7).