Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Історія свідчить: в міру переходу до великої промислової індустрії етноси дедалі більше націоналізуються, створюють свої держави. Багатонаціональні імперії розпадаються на національні держави. Тому не тільки для Європи, де раніше всього народи, поділені на етнографічні групи з різноманітними діалектами, культурами, прийшли до формування нації, але для всього світу типовою та нормальною стала національна держава. У різноманітних учених неоднозначні позиції в питанні формування націй. Ідея національної держави мала багато прихильників серед західних учених (Поль Манчині, Макс Вебер), вітчизняних (Микола Бердяєв, Олександр Градовський та ін.). Однак з моменту виникнення ідея національної держави підлягає критиці (Іммануїл Кант, Отто Бауер, Карл Реннер, Роза Люксембург, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський та ін.).
В сучасних умовах критика розгортається з чотирьох напрямків: перший — національна держава — це утопія, не відповідна дійсності; другий — принцип національності в разі його реалізації невідворотно ставить питання про розмежування людей за національною належністю, тобто веде до явного або прихованого націоналізму і расизму; третій — принцип національності неминуче загострить і таку вибухонебезпечну проблему, як питання про кордони; четвертий — принцип національності допускає створення етнічно однорідної («чистої») держави, що можливе лише через такі антигуманні засоби, як насильна асиміляція, масове вигнання або тотальна ліквідація представників всіх етнонаціональних меншостей. Визначаючи ставлення до такої (національної) держави, необхідно зрозуміти, що близько 90 % населення Землі живе і буде жити в багатонаціональних державах. Закривати очі на такий факт не мають права ані теоретики національного питання і державного будівництва, ані практики керівництва етносоціальними процесами і державним будівництвом. Повністю невдячна місія шукати «винуватців» поліетнічності суспільства України в далекій і близькій історії.
Історія непідсудна, може тільки надати в розпорядження сумлінних теоретиків і практиків найбагатший досвід позитивного і негативного підходів до реалізації проблеми. В Україні широко дискутується проблема адміністративно-державного устрою. Свої аргументи дають прихильники унітарної та федеративної української держави, поділеної на автономії або на історичні землі тощо. Державу Україна треба будувати як державу української нації. Однак термін нація має два значення. Життєво важливо віддати перевагу тому з них, що став узвичаєним в цивілізованому світі: співдружність людей різних національностей в одній державі. Державі Україна треба відмовитися і від такої зловісної спадщини, як надання окремим національностям політичної правосуб’єктності, тобто вбудовування етносу в політико-адміністративний устрій (національні сільради, округи, автономні області тощо). Специфічні потреби населення різних національностей задовольняються через культурно-національну автономію, а історичні особливості окремих територій враховуються земельним устроєм. Земельний устрій вимагає делегування істотної частки повноважень центрального уряду на місцях. Розподіл влади між центром і периферією — відмінна риса демократично побудованої держави, на відміну від безмежного централізму держави тоталітарної. Більшість політиків побоюються, що розподіл на історичні землі підірве ще незміцнену державність і Україна розвалиться на окремі, мало пов’язані між собою частини. Однак ця небезпека існуватиме недовго. Ринкові реформи покінчать із ще існуючим економічним фундаментом — віджилим тоталітарним режимом. Демократичне суспільство практично не здатне, на відміну від тоталітарного, використати насильство, щоб припинити центробіжні процеси. Землі повинні згуртовуватися загальними економічними інтересами. Якщо Донбас як окрема земля помножуватиме зв’язки з сусідніми районами Росії, то це буде на користь всій Україні. В рівному ступені держава повинна виграти від прикордонних зв’язків Закарпаття з Угорщиною або Словаччиною. Необхідно, однак, визначити той ступінь взаємозв’язаних інтересів українців і росіян в Україні, що максимально сприяє національній згоді, але не підриває потенціал державного будівництва.