Політологія: наука про політику

В умовах спільного співробітництва, близько сотні національностей в межах державно організованого суспільства, величезного значення набуває гармонізація міжнаціональних відносин, що досягається не шляхом вказівок, рекомендацій та велінь, а створенням сприятливих (насамперед політичних) умов. Хоча це і складна, але цілком реальна мета. Причому зусилля, що витрачаються на її досягнення, окуповуються сторицею. Підтвердження тому — Бельгія, Швейцарія і Скандинавські країни, що займають в сучасних умовах перші місця за життєвим рівнем своїх громадян і відрізняються стабільністю економічної ситуації. Основу будь-якої послідовно демократичної етнонаціональної політики становлять принципи рівноправності і самовизначення народів, суверенітету, територіальної цілісності, права народів на мир, безпеку і розвиток, на доступ до досягнень світової цивілізації і їх використання та ін.

Принцип рівноправності і самовизначення народів — це норма міжнародного права. Та багато народів змушені продовжувати боротьбу за рівноправність і самовизначення тому, що принцип самовизначення, по суті, відображає зміст об’єктивного, прогресивного і незворотного політичного процесу, що реалізується на практично гарантії нормалізації, стабілізації і гармонізації міжнаціональних і міжетнічних відносин. Принцип рівноправності і самовизначення народів — першооснова забезпечення прав людини і народів на вільне визначення політичного статусу і створення сприятливих умов для економічного, соціального і культурного розвитку. Рівноправність як складовий елемент принципу самовизначення означає володіння всіма без винятку народами рівними правами (політичними, економічними, соціальними та ін.), що гарантують їм однакове становище в країні, регіоні, світі. Одним з таких найважливіших прав, що повинні мати всі народи незалежно від своєї чисельності, рівня розвитку, місця розселення та інших характеристик, є право на самовизначення. Самовизначення, як складовий елемент принципу рівноправності, означає право будь-якого народу самостійно вирішувати свою долю, задовольняти всі свої національні потреби, визначати форму своєї державності, частково або повністю її міняти, входити до складу будь-якої держави (унітарної або федеративної), відділятися і створювати власну державу, об’єднуватися з іншими державами в конфедерацію, співдружність, співтовариство та ін. Право на самовизначення широко використане народами, більшість з яких об’єдналися в Співдружність Незалежних держав. Використано право народів на відділення і утворення власної незалежної держави. Але право на самовизначення — це основа будь-якої інтеграції, природно, не обтяженої гегемонізмом і колоніалізмом або великодержавним централізмом і унітаризмом.