Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
3. Смерть, погребіння і воскресіння Христа. Тут є безліч мотивів, які більшою чи меншою мірою співвідносяться з біблійною основою. Передусім осмислюється тема таємної вечері, у час якої погоня переслідує Христа, а Пречиста намагається сховати Його в лісі або в морі (цей мотив співвідноситься з періодом Різдва, асоціюється з погонею царя Ірода за малим Ісусом і Його врятуванням Марією)-Тема мук і смерті Христа розширена рядом мотивів. Легенди оповідають історії виготовлення хреста, або ще частіше — цвяхів, якими дрибивали до нього Ісуса, описують надприродні явища (бурі, затемнення сонця, землетрусу), що відбувалися під час Його смерті. Ряд легенд достосовують до нової релігії старі язичницькі звичаї та ритуали. Так, наприклад, поганський звичай фарбувати яйця пояснюється в апокрифічній легенді, що Марія несла Христу сніданок, але не встигла, бо побачила, що її Син вже на хресті. Яйця випали їй з рук і забули барви крові. Таке нове трактування отримували й інші обряди, що існували задовго до появи християнства на українських землях.
З темою розп'яття Христа пов'язані й такі біблійні мотиви, як зрада Юди, продаж Ісуса за тридцять срібняків і доля цих грошей. Мотив самогубства зрадника розгортається в легенді про осику — дерево, в якого досі тремтять листочки, бо на ньому начебто повісився Юда. Багато легенд розвивають мотив покути великого грішника, якого не приймає ні земля, ні небо.
4. Воскресіння Христа і чуда після Воскресіння. Ця тематична група структурно майже не відрізняється від оповідей про діяння Христа під час Його земного життя, але доповнена небіблійними мотивами на доказ Воскресіння. Опублікована І. Франком легенда цього циклу говорить, що Пречиста їла рибу, коли до неї прийшов архангел Гавриїл і сказав, що її Син воскрес. Вона відповіла: «Не йму я тому віри, бо коли б то Христос, Мій Син, живодавець з мертвих воскрес, то й ожила б та риба на моїй трапезі». І як тільки вона це вимовила, та риба ожила і почала метатись, хоч вже об'їджена була до половини так, що з одного боку «тільки реберця зістались». І відтоді в морі водиться така риба з одним боком. Найбільше чудо після Воскресіння — сходження Христа в пекло. Народні легенди тут використали середньовічну містерію «Про збурення пекла». У них, як і в книжних джерелах, йдеться про Христові відвідини пекла, щоб забрати звідти праведні душі. Деякі сюжети продовжують тему боротьби Бога з Сатанаїлом, який, сховавши людей, пробує замкнути в пеклі і самого Ісуса Христа, але йому це не вдається.
Як бачимо, подібно до міфологічної легенди в апокрифічній багато текстів мають експлікативний (пояснювальний) характер. Вони є спробою пояснити, звідки взялися кіт і миша, чому тремтять листки осики, яке походження камбали. Дещо осторонь Новозавітньої легенди (хоч з використанням багатьох її елементів) стоїть група агіографічних легенд — творів про життя і діяння святих. Це оповіді про апостолів (в основному Петра і Павла) і їхні діяння (які багато в чому споріднені з мандрівками і чудами Христа) та розповіді про святих — Миколая, Юрія та інших. Сюжети походять з Візантійських джерел і не мають жодного стосунку до Біблії. Ще Венфей свого часу вважав слушною думку, висловлену Я. Ґріммом у праці «Німецька міфологія», про те, що в історіях про мандрівки святих по землі є більше від поганських богів, ніж від євангельських історій.
Таким є образ Миколая-охоронця чи «скорого помічника», який асоціюється з добрим духом-покровителем, померлим предком, якому треба поклонятися як божеству. Подібний образ святого Юрія, який уявляється вояком-лицарем на білому коні та асоціюється в народі з молодим енергійним божеством весни, що всьому дає лад, особливо у сфері скотарства — вважається покровителем свійських тварин. Ще одна постать — святий Ілля, народний образ якого важко співвіднести із Старозавітнім пророком, бо він уявляється володарем небесного вогню, блискавки і грому, і, скоріше, асоціюється із язичницьким Перуном. Він, за легендою, їздить колісницею по небі і громом побиває чортів, а тому разом із Гавриїлом, Пантелеймоном та іншими вважається «тріскучим святим». До нього моляться за погоду, просять вберегти врожай.
За кожним святим «закріплюється» певна сфера життя людей, що творить своєрідний «християнський олімп», де кожному святому (як язичницькому божеству) відводиться певне місце. Поряд із чоловічими постатями з'являються образи святих-богинь (Анни, Варвари та ін.) Крім легендарних оповідей про їхнє життя, існує ряд обрядів, пов'язаних із даруванням їм квітів чи палення свічок. Хоча така практика абсолютно суперечить Біблії, бо має своє коріння в язичництві, однак ці традиції трактуються в народі як «християнські». М. Грушевський зокрема зазначав: «В тих часах... сей релігійний світогляд приймався людьми як християнський і та легенда, релігійна чи моральна, в котрій виявився сей світогляд, теж мис-лилась як християнська. Але в дійсності вона не раз тільки перейшла через християнське оброблення дуже поверхово, або зовсім механічно зв'язалась у своєму міжнародному обороті з християнськими мотивами, подіями чи іменами. Для цілого ряду дуже поважних, введених в найбільш інтимне християнське життя легенд і мотивів, з усякою певністю вказано походження передхристиянське...».