Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Посмішка, інколи іронічна чи скептична, домінує у романі «Габрієла», герої його на все дивляться крізь сміх і живуть, як і має бути в народному балаганному театрі, весело й відчайдушно. А якщо й трапляється, що когось убито чи прошумить якась любовна драма, — усе це сприймається як неминуча складова карнавалу життя. Таким воно є, життя, наголошує між рядками автор, але треба жити, а не існувати.
Посмішка Амаду, проте, не така вже бездумна і спокійна, як може здатися на перший погляд. Гротесково, гостросатирично автор показує місцевих політичних діячів, в'їдливо висміює їхню боротьбу за владу, хоча в принципі ніхто з них не зможе, та й не схоче, змінити життя бідарів. Автор змальовує і злидні бідних, і картини важкої праці, і свавілля «вищих верств». А простій людині інколи нічого й не лишається, як тільки посміхнутися, — часто лише для того, щоб не заплакати.
Герої Амаду у більшості своїй люди «дна», люди нелегкої долі. Але завжди це справді народні характери, покликані уособлювати силу народного духу, його стійкість перед злом, його невтомність у боротьбі з лихом та злиднями, його віру в людину.
Так, одним з головних персонажів виступає поет, що живе вільніш, розкутим життям серед простих людей і пише твори про них і для них. Можливо, ще місткішим і багатозначнішим крізь усю творчість Амаду проходить образ вільної жінки. Жінка, що уособлює кохання, родину, батьківщину, початок життя, народження людини і становлення чоловіка, набуває в творчості Амаду символічного значення. І тут слід наголосити, що в нього жінка — завжди вийшла з найбіднішого народного середовища, і, попри всі знегоди й лиха, які насилає на неї життя, вона вільна, вона стоїть багато в чому вище святенницького суспільства, вільна від умовностей і нав'язаних споживацьким оточенням законів, псевдоморалі, яка при ближчому розгляді просто продається і купується за гроші. Вона прагне справжнього, людського, істинно гуманного ставлення до світу і до себе як особистості. Героїня багатьох творів Амаду доводить суспільству, яке здебільшого зневажає її, що, попри всі умовності, справжнє, глибоке, щире почуття, доброта, вміння і здатність допомогти іншому в біді і є найвищими людськими цінностями.
Можна зрозуміти, чому дві центральні героїні романів останнього періоду («Тереза Батіста втомилась воювати», 1975 і «Повернення блудної доньки, або Тьєта з Агресті», 1980) повії, що за своїми людськими якостями стоять значно вище за святенницьке буржуазне суспільство, яке й штовхнуло їх на такий шлях.
Сирота-підліток, куплена в родичів, зґвалтована, страждаючи від багатого розпусника, Тереза Батіста пережила смерть коханого і, гнана долею, опинилася в будинку розпусти. Багато в чому подібна доля й у Тьєтн із Агресті та її юної подруги Леонори — героїнь роману «Повернення блудної доньки».
Трагічне за своєю глибинною сутністю життя цих жінок нагадує долю героїнь «Ями» Купріна. Така ж безвихідь, неможливість змінити умови свого існування, відчуття власного падіння, відірваність від «нормального» життя, усвідомлення самих себе часткою «дна» суспільного життя.
Проте, за всієї схожості тематики, освоєння темя в цих письменників принципово різне. Коли Купріи загострює і підкреслює безвихідь, трагедію жінки, що перебуває в будинку розпусти, зосереджуючи увагу читача на спустошеності, на останньому ступені морального падіння людини, втраті життєвого стрижня, то Амаду над усім цим також сміється, хоча й крізь сльози. Навіть окремі епізоди, за всієї виразної відмінності цих творів, так і напрошуються на паралельне зіставлення. Наприклад, у «Ямі» Купріна ставлення повії Женьки до юнака гімназиста, який уперше приходить до неї майже хлопчиком, тепле, співчутливе, вона підтримує його, опікується ним. Пізніше ми бачимо колишнього гімназиста вже молодим чоловіком, якому знову ж таки та сама Женя допомагає уникнути страшної трагедії, що судилася їй самій.
У чомусь аналогічне ставлення й Тьєти до свого юного племінника, сімнадцятилітнього семінариста Рікардо. Саме з Тьєтою пізнає він уперше таємницю людських пристрастей і, позбуваючись своєї юнацької незграбності й боязкості, стає чоловіком, що поступово починає усвідомлювати чимало закулісних виявів життя — аж до соціальних суперечностей існуючого суспільного ладу включно.