Маг
- Автор: Фаулз Джон Роберт
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1485-9
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Маг». Краткое содержание книги:
Я повернувся туди, де залишив свою одежу, краєм ока зиркаючи на пляж. Тоді перебрався в тінь сосон. Проти сонця на скелі вилискувала якась біла пляма. Я ліг і заснув. Навряд чи надовго. Та коли прокинувся й глянув униз, не побачив речей на камені. Дівчина — мабуть, таки дівчина — забрала їх, коли мене здолав сон. Одягнувшись, я спустився до води.
Звична стежка до школи починалася від середини затоки. Але з цього місця я зауважив іншу вузеньку стежку, що вела вгору — туди, де повернула огорожа. Доволі крута, й крізь хащі за огорожею нічого не видно. З тіні визирали рожеві голівки диких ґладіолусів, у густих зарослях дзвінко й уривчасто щебетала якась пташина. Здавалося, вона співає за якихось кілька кроків від мене — пристрасно схлипує, як соловей, ось тільки голос частіше уривається. Застерігає чи заманює ця пташка? Годі відповісти й важко відкинути думку, що в цьому співі є приховане значення. Голос теркотів, витьохкував і переливався флейтою, картав і зачаровував.
Раптом десь за хащами зателенькав дзвінок. Пташка замовкла, а я почав вибиратися вгору. Дзвінок озвався тричі. Напевно, скликував на підвечірок, а може, просто якась дитина бавилася. Невдовзі крутосхил став пологіший і дерева поріділи, хоч кущі росли так само густо.
Я побачив браму, замкнену на ланцюг і пофарбовану. Фарба облущилася, ланцюг заіржавів, а біля правого стовпа брами хтось зробив добрячу лазівку в дротяній огорожі. Широка, заросла травою доріжка провадила вглиб мису й завертала вниз, до берега. Вона петляла поміж дерев, так що не було видно будинку. Я прислухався, та не почув голосів. На крутосхилі знову заспівала пташка.
А тоді, пропхнувшись у лазівку, я побачив її — абияк прибиту до третьої чи четвертої з ліку сосни й ледве читабельну. В Англії на такій табличці й у такому місці пишуть: «Приватна територія. Вхід без дозволу карається законом». Натомість тут тьмяно-червоний напис проти білого тла повідомляв: «Salle d’attente» — «Почекальня». Таке враження, що цю табличку хтозна-коли поцупили з якогось французького вокзалу: давній студентський вибрик. Емаль облупилася, оголилися плішини іржавого металу. Скраю зяяли три-чотири дірки, схожі на кульові пробої. Ось воно що мав на увазі Мітфорд, застерігши від почекальні.
Стоячи на трав’янистій доріжці, я вагався, чи варто йти далі. У мені боролися цікавість і побоювання натрапити на грубощі. Я зразу здогадався, що це вілла того самого колабораціоніста, який мав сутичку з Мітфордом, однак він постав у моїй уяві як такий собі грецький Лаваль[49] із хитрющим щурячим писком, а не хтось настільки культурний, що читає в оригіналі Еліота й Одена або приймає гостей, здатних на таке. Я простояв так довго, що аж роззлостився на свою нерішучість, відтак змусив себе повернути назад. Пробравшись через дірку в огорожі, рушив доріжкою до центрального хребта. Незабаром вона звузилася до козячої стежки, однак було видно, що нею ходять. По вивернутих чиєюсь ногою каменях залишилися свіжі червоно-бурі ямки на сірому, випаленому сонцем тлі. Зійшовши на кряж, я оглянувся. Звідси не було видно вілли, але я знав, де вона. Море і гори плавали в м’якому сяйві призахідного світила. Спокій, первозданна стихія, порожнеча, золоте повітря й безгомінна блакитна далина — як на пейзажах Клода[50]. Згодом, спускаючись звивистою крутою стежкою до школи, я думав про те, яка банальна й гнітюча північна половина острова порівняно з південною.
Наступного ранку я, поснідавши, підійшов до столика Деметріадеса. Вчора ввечері він засидівся в селі, а я не завдав собі труду чекати, поки повернеться цей присадкуватий, опецькуватий, схожий лицем на жабу чоловічок, що походив із Корфу й патологічно не терпів сонця та природи. Він ненастанно нарікав на «гидотну» провінційну атмосферу, в якій нам доводилося жити на острові, а в Афінах провадив нічне життя, віддаючись двом пристрастям — обжерству і розпусті. Деметріадес витрачав на ці вподобання та на одежу всі свої заробітки й був на вигляд аж ніяк не хворобливий, сірий і розтлінний, чого належало б сподіватись, а здоровий, рожевий і безневинний. Найвидатнішою особою в історії він вважав Казанову. Моєму колезі бракувало чару Босвелла[51], вже не кажучи про талант італійця-донжуана, він легко переходив від веселости до понурости, а однак виявився кращим, ніж можна було б судити з Мітфордових слів. Принаймні не лицемірив. У ньому приваблювала цілісність — риса, притаманна всім людям, що беззастережно вірять у самих себе.
49
Йдеться про П’єра Лаваля (1883–1945) — французького політика-соціаліста, власника кількох газет і радіостанцій, активного діяча колабораційного режиму Віші під час Другої світової війни.
50
Клод Лоррен (1600–1682) — французький художник.
51
Джеймс Босвелл (1740–1795) — шотландський поет, приятель і біограф Семюела Джонсона. Прославився своїми гулянками. В англомовних країнах відверту й докладну оповідь називають босвелліанською.