Будинок безлічі шляхів

На цих словах з-за собачої миски вигулькнув Ролло, майже з-під самих Чарліниних ніг. Вона впізнала його головним чином зі скрипучого голосу, коли він закричав: 

— Так, я справді її спитав! А вона сидить собі там на стежці, тільки що сплинувши з неба, спокійнісінько собі сидить і каже, що я цього хочу лише для власного задоволення. Вона така ж недобра, як і чарівник, ось вона яка! 

Чарліна глянула на нього згори вниз. 

— Ти просто деструктивна маленька бестія, — проговорила вона. — Ти створюєш клопоти, бо не стало по-твоєму, ось що ти робиш. 

Ролло змахнув рукою: 

— Чули? Чули? І хто тут неправий, я чи вона? 

У кухні здійнявся страшний пронизливий вереск. Тіммінз гукнув, щоб усі замовкли, і коли вереск перейшов у невдоволене гудіння, звернувся до Чарліни: 

— То ви тепер дасте дозвіл зрізати ці обурливі кущі? 

— Ні, не дам, — сказала Чарліна. — Це кущі дідуся Вільяма, а я маю доглядати тут за всім, доки його нема. А Ролло просто створює проблеми. 

Тіммінз, примружившись, сердито подивився на неї: 

— Це ваше останнє слово? 

— Так, — підтвердила Чарліна. 

— Отже, — сказав Тіммінз, — полишаємо вас на самих себе. Відтепер жоден кобольд для вас і пальцем не поворухне. 

І всі вони зникли. Саме так — блакитний натовп зник з-поміж чайничків, собачих мисок і брудного посуду, залишивши за собою лише легкий повів вітерцю, що закрутив кілька останніх мильних бульок, та вогонь, який тепер яскраво палав у вогнищі. 

— Ти повелася нерозумно, — заговорив Пітер. 

— Що ти маєш на увазі? — обурено спитала Чарліна. — Це ж ти сказав, що ці кущі якраз і мають бути такими. І ти бачив, що Ролло навмисне розворушив кобольдів. Я ж не могла дозволити, щоб коли дідусь Вільям повернеться, в його садку стирчали самі цурпалки, хіба ні? 

— Так, але тобі треба було поводитися тактовніше, — стояв на своєму Пітер. — Я сподівався, ти скажеш, що ми накладемо заклинання блакитного кольору, аби зробити всі квіти блакитними, чи щось у цьому дусі. 

— Так, але Ролло й далі бажав би їх усі позрізати, — сказала Чарліна. — Вчора ввечері, коли я йому цього не дозволила, він сказав, що я псую йому все задоволення. 

— Ти могла би показати їм, який він насправді, — сказав Пітер, — замість того щоб іще більше розізлити їх. 

— Принаймні я не розсміялася їм в очі, як дідусь Вільям, — парирувала Чарліна. — Це він їх розізлив, а не я! 

— І подивися, до чого це привело! — сказав він. — Вони забрали в нього крани і лишили весь посуд брудним. Тож тепер нам доведеться перемити його весь — та ще й без гарячої води в ванній! 

Чарліна гепнулася на стілець і знов почала відкривати лист від короля. 

— Чому це нам доведеться? — спитала вона. — Однаково я не маю ані найменшого уявлення про те, як миють посуд. 

Пітер був вражений: