![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
— Ви, разом з Лелегами, зіпсували дітей, — мовила Конвалія не менш різко, — а найбільше мене вразило, що ви, мейдист, не дбаєте про їхнє релігійне виховання…
— Донечко, — мовив Іргат, — я шаную Святого Старця і боюся Єдиного Бога… Все як належить… Язичником я ніколи не стану… Але за своє життя я зрозумів одну річ — державу нашу врятує лише язичник… Людина, чи дивний, котрий душею своєю відчуває силу цієї землі… Мені цього не дано, а от Вогнедан відчуває… Хоча і є ще зовсім дитям…
— Ну ось що, батьку, — промовила Конвалія. Вона так і продовжувала говорити моанською, а старий князь відповідав їй чорногорською говіркою. Враження від розмови було несамовите… Наче змагалися дві однаково страшні волі… - Я забираю малих до Боговлади… Нехай ростуть при матері… Буду їх навчати сама… Найму гарних вчителів… Вони ще малі, і швидко забудуть оцю всю маячню, якої нахапалися при вашому попусті. І не пробуйте мені завадити… Чули?
— Конваліє, - сказав Іргат різко, — вісім років тому я хотів тебе одружити з князем Зелемінським. Проти твоєї волі… Ти мене не послухала… Тепер я краще знаю, що за людина князь Фотін, і розумію свою помилку… Твій Воїн загинув, але він кохав тебе… Ти зробила вірний вибір, донечко… Він залишив тобі дітей, і благав про них дбати… А що ти хочеш зробити зараз?
— Мої діти мають бути вірними слугами Імперії, - мовила Конвалія крижаним голосом, — досить вже в родині повстанців… Ельберу, яким марив Воїн, давно вже нема. І не буде… А є Моахетанг, південна провінція Великої і Могутньої Моанії… І я хочу, щоб мої діти жили в ній довго і щасливо, а не гинули в двадцять один рік від кулі, або…або на палі… Я так і не знаю, як помер їхній батько… І скільки він перед цим страждав… Колись Вогнедан зрозуміє мене і подякує… Я бажаю йому тільки добра… І йому… і Дані. Я не хочу, аби вона повторила долю Ружени Ведангської.
— Доню, — сказав Іргат втомлено, — я теж був колись таким дурнем, і вірив, що в рабстві можна жити щасливо… Ні, звісно можна бути щасливим рабом і пишатися своїм рабством… Але цей шлях — не для Вогнедана… Я мейдист, доню, але в тілі твого сина живе доросла горда душа… Душа, що настраждалася за… за того життя… Придивися до сина — він не є дитям… Називай це як знаєш, але тобі доведеться виховувати Вогнедана Ельберійського… І він не пробачить тобі зради, бо йому й досі пече тавро раба…
— Дурість! — відтяла Конвалія, — надмірна вразливість і читання дурних книжок… Ми їдемо завтра ж… Я не бажаю слухати, як місто князя — мейдиста виспівує поганських колядок…
— А що ти робиш, коли їх співають боговладці? — спитав з гіркотою Іргат, — затикаєш вуха?
— У Старому Місті співати заборонено, — мовила жінка, — накажіть збирати дітей і підготувати мою карету… І не ображайтесь, батьку… Я все роблю як слід…
Іргат — Іскра ніколи не вмів приймати швидких рішень. Вірніше — вмів, але під час страшного гніву, і всі ті рішення були неправими. А зараз він просто не знав, що робити… Послати за Ясногором? Але Ясногор не добереться до Ігворри до ранку… Послати за Вербеною? Вийде тільки гірше… Він і сам недолюблював жрицю за її різку мову і гострий язичок… Ні, Вербена лише вразить Конвалію….. Ольг… Ольг, ось хто б усе владнав, але Ольг знову наче у воду впав…
А Конвалія зранку сповістила двійнят, що вони їдуть до Боговлади.
Малі зраділи… Застрибали, закричали радісно… Вони побачать Данаділ… І Боговладу, стольне місто Древнього Ельберу… І мама буде поруч… Давно не бачена мама…
Але мама чомусь знову сувора… За її наказом челядь принесла до спочивальні двійнят оберемок одежі… Короткий камзольчик… Штани буфами…Панчохи, туфлі… Тонка сорочечка з мереживом на грудях… І сукенку для Дани… З малесеньким корсетиком і з обручами для спідниці…
Двійнята обдивились речі і рішуче відмовилися їх вдягати. Даремне Конвалія переконувала їх в тому, що так нині ходять не лише в Моанії… Що так вбираються люди на всіх Західних Землях… Що у Боговладі з них сміятимуться, якщо вони приїдуть туди у кептариках та вишиванках…
Зрештою, Вогнедан вирішив все це просто… Витягнув з шафи сорочку — чорногорку, штани, блакитний кунтушик з золотим шитвом… Кунтушик був його особливою гордістю — ненька Мальва пошила його за малюнками з Безіменного Сувою… Так вбирався колись Вогнедан Ельберійський… Ну, може сорочку іншу носив, з данадільськими візерунками… Він, Вогнедан, так сподівався, що мама привезе йому подібну… А мама… мама…
Дана теж вбрала гаптовану сукенку, панчішки, черевички… Конвалія махнула рукою — хай… Треба їхати, доки батько не отямився і не покликав на допомогу когось із божевільної рідні… У Боговладі все прийде до ладу… І одежа, і мова, і розум дітлашні…