![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
А ось іще ліпше — «Як виник гербовий знак Ельберу Прекрасного, сиріч Триглав… Пояснення волхва Миросвіта з коментарями його учня Богорада….» «Опис корогви Ельберу..» І оце батько тримає у книгозбірні? І оце читають її діти?
Сама Конвалія у дитинстві читала більше про кохання… По закутках книгозбірні не лазила, в запилюжених сувоях не рилась… Ще один сувій просто лізе в очі… «Про душ перевтілення… Пояснення жерця Бога Ігвора, Милодана» «Ріжниця між долею та судьбою… Написала Відьма Світозара з храму Сонця, що в Боговладі "
— Діти, коли ви востаннє були у церкві?
Вогнедан чесно намагається згадати:
— Мабуть восени… Забув…Зате влітку ми на капище щотижня ходили… Нас стрийна брала з собою…
— Ой, як там гарно, мамо! — вигукує Дана, — уяви собі — праворуч водоспад, ліворуч прірва, а посередині…
— Досить, — уриває намісниця, — ви хоч знаєте якісь молитви?
Двійнята знають… І хочуть догодити матусі…
— Я перший, — відтручує Вогнедан сестричку, — Цю читають перед битвою… «Славимо Бога Грому й Блискавиці! Підніми, могутній Боже зброю! Піднеси душі наших воїнів! Хай перемоги клич лунає над бойовищем! Будь з нами, Вогонь Небес!
— Я теж знаю! — не відстає Дана, — а цю кажуть до Сонця… «Сонце Трисвітле… Ти утримуєш в безодні світ наш зелений… Творячи життя і красу велику… Даючи тепло і світло дітям твоїм…
— Ласкою твоєю сповнені, - продовжують малі уже вдвох, — славу мовимо Тобі від землі аж до вирію… Хай летить вона птицею ясною, сповіщаючи наших пращурів…Що донині славимо Сонце вічнеє…»
— Досить, — говорить Конвалія трохи не з жахом… Вона починає розуміти… Так Данадільське намісництво… Приманка… Змова… І батько її теж у змові… Мейдист… Її відлучили від дітей, аби виховати з них… кого? Малих язичників? Теж змовників? Це що, дитяча кімната? Це, швидше, ставка воєводи… Мапи… Мапи світу, мапи Імперії… Одна з мап геть покреслена напрямами наступу…. Напрям головного удару — на Моану… Імператорське стольне місто… Боже… Цю мапу могли побачити слуги… І синовим по-дорослому твердим почерком, до болю схожим на почерк Воїна Ведангського, впоперек мапи: «Я — меч, я — помста…»
Конвалія стримує себе… Вона теж з роду дивних, вона розуміє, що кричати на дітей зараз марно… Вона виходить з вітальні, полишаючи двійнят розчарованими і смутними… Так старалися, щоб мама зраділа — і ось…
Князь Іргат — Іскра вже очікував на доньку в своєму кабінеті. Під малюванням княгині Денниці. Коли донька, гордо несучи голову, увінчану короною русявих кіс, увійшла в двері — підхопився і розкрив їй обійми.
— Як справи, моя маленька? — спитав весело чорногорською говіркою.
— Батьку, — холодно відповіла жінка моанською, — розмовляйте по-людськи… Я не хочу, аби вас вважали за селюка.
— Оце тобі голос, — не зрозумів його ясновельможність, — та досить уже того балагану… Я розумію, бідна моя Конваліє, що в Боговладі перед дженджиками тобі доводиться прикидатися… Але тут ти вдома…
— Мене звати Варда, — відрізала Конвалія, — ви вже забули, батьку, що саме під цим ім’ям мене введено у закон… А ваші онуки — вони хоч знають, як їх насправді звуть?
— Моїх онуків звати Вогнедан і Дана — в сірих очах Парда блиснула криця, — я сам мейдист, і дітей введено у закон, але цих дітей, Конваліє, не треба силувати…
— Я бачила, — мовила жінка гірко, — ви їх зовсім…не силуєте… Зате їх навчають Лелеги… О, ці принци забутої династії… Ви хоч раз заходили до покоїв власних онуків?
— Ну, звісно, — здвигнув плечима Іргат, — читають вони багато… Я в їхньому віці майже нічого не читав… Батько намагався навчити мене віршувати — а тоді лише рукою махнув… Тільки, коли я закохався в твою матір — тоді й вірші прийшли, самі по собі якось… А малі — молодці… Такі книги понаходили — я й не знав, що вони у мене є…
— Викиньте їх у комин, — порадила донька, — якщо не хочете втратити й князівство і голову… Всі оті кляті сувої! Вони ж усі заборонені! І тільки не прикидайтеся, ніби ви цього не знали!
— У Високому Замку нема донощиків, — мовив князь різко, — а малим книги на користь… Це ж надія наша, Конваліє… Я коли говорю з Вогнеданом, то й сам починаю сподіватися… На краще…