Джовані Трапатоні
- Автор: Росич Олекса
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-55-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Джовані Трапатоні». Краткое содержание книги:
За допомогою ґудзика кожні триста років він знову продовжував своє життя ще на три століття. Але той чарівний ґудзик загубився, і весь воронячий світ було примушено його шукати. Зло має велику силу. Але коли на його шляху стає любов, воно зникає…
— Гуле, твоїх лап справа? — грізно запитав у другого кажана дебелий та блідий чолов’яга.
— Моїх… — одразу погодився він та чомусь заусміхався. — Шеф, так кортіло на власні очі зиркнути на цей бокс, що я ні дихати, ні працювати вже не міг. Кажуть, що на цьому боксі люди нізащо товчуть одне одному мордяки. Так цікаво було подивитись…
— Гаразд, — роздратовано перебив його дебелий чолов’яга, — потім із цим розберемось. Він одразу заліз до іншої кишені свого дорогого чоловічого костюма і, діставши другу чорну пігулку, помпезно поклав її до рота. І тільки-но почав розжовувати її, як його тіло на очах почало перетворюватись та рости. Людський ніс невідомим чином перетворювався на жахливе рило. Людські невеличкі вуха набували загостреної подоби кажанячих вух з такою швидкістю, наче їх надував якийсь велетень-невидимка. Руки стрімко витягнулись у якісь неправдоподібно довгі жердини, які одразу почали стягуватись шкіряними перепонами, перетворюючи їх у кажанячі крила. Але найжахливіше враження справляли власне розміри новоутвореної істоти. Маючи більше десяти метрів заввишки, вона, якщо й нагадувала звичайного кажана, то віддалено і примарно. Уся її постать викликала не тільки відчуття жаху, але й страшної огиди. Пожежна машина, на якій стояв новоутворений могутній монстр, під шаленою вагою заскрипіла та пірнула в сніг по самі брандспойти.
— Бой роздратувався, — перелякано прошепотів Бравісимо. — Це вже все.
— Ні, не все, — спокійно відповів Джовані і сам здивовано відзначив, що його голос ще ніколи не звучав так упевнено. — «Все» буде тільки тоді, коли Маріам стане вільною.
— Ти божевільний… Просто божевільний… — ледь чутно прохрипів Тоні, налякано відступаючи назад.
Припинивши рости, бой нахилив своє рило донизу та уважно придивився. Ялинки в яру були не такі високі, як у лісі, тож заважали велетню побачити, куди йому зробити крок. Бой схопив три ялинки, зламав їх, наче квітку, та пожбурив із яру в ліс. Усі, крім Джовані, одразу майнули в різні боки. Бой упевнено зробив крок. Від його шаленої ваги із сосен обсипались снігові лапи, заваливши всіх снігом.
Першими з-під завалів видряпались кажани. Їх чомусь страшенно розвеселив цей неочікуваний снігопад. Регочучи та борюкаючись у снігу, вони наввипередки кинулись до шефа.
— Шеф, шеф, жбурніть із яру цей кіоск на якусь базу металобрухту! Хі-хі-хі! — реготав щасливий Хруня.
— Шеф, швиденько дайте й мені таку пілюльку! — тараторив захоплено Гуля. — Я хочу букет із сосонок нарвати! Хі-хі-хі…
— Ну й де? Де поділись ці потворні чорні мухи? — дивлячись на завали, самозакохано мовив бой. — Де ці чаморошні комарі?
— Шеф, ми їх тепер аж до весни вже не знайдемо! Що ви наробили?! — хихикнув Хруня, і вони всі втрьох знову зареготали.
— Шеф, шеф, киньте й мені у хрульник чарівну пілюльку, мені також кортить розправити крильцята! — благально заверещав спітнілий Хруня.
— Ні-ні, шеф, не витрачайте пілюльки марно! — одразу запротестував Гуля. — Давайте заощаджувати. Заощадження — шлях до щастя! З цими немічними ви легко впораєтесь і самі. А заощаджені пілюльки ліпше виміняємо на людську подобу та гайнемо зиркнути на бокс!
— Шеф, я протестую! — заволав Хруня. — Видайте мені мою таблетку! Мені аж муляє побути страшним та зловісним! Зрештою, я маю на це право — це моя робота! Інакше я остаточно втрачу залишки своєї бойової форми!
— Хруня! Не дурій! — розважливо пробасив бой. — Гуля висунув кльову замануху, — сходити та позирити на людський бокс. Люди нізащо товчуть одне одному пики — хіба це не цікаво?
— Цікаво, — подумавши, згодився Хруня та чомусь одразу заходився колупатись у носі.
— Ну ось… — прохрипів бой, щасливий від порозуміння. — А тепер, хлопчики, знайдіть швиденько мені цього нікчемного італійця! — по-діловому наказав він та почав обережно розгрібати своїми велетенськими лапами снігові кучугури. — Ну, і де ж подівся цей шматок лайна?
— Шеф, він тут! Я його знайшов! — по-ідіотськи зареготав Хруня, витягуючи за хвіст із завалів Трапатоні. — Ну ж бо, нікчемне падло, вилазь на розправу.
— Я не нікчема… — захрипів ворон, приходячи до тями. — Я — Джовані Трапатоні, — уже гордо мовив він і, зібравши лапку в кулак, щосили торохнув Хруню по мордяці.
Кажан відлетів аж до «ПИВО-ВОДИ» та з гуркотом провалився у кіоск. І вже буквально за мить його перелякана голова визирнула назовні.
— Шеф, що це було? — загукав кажан, виплюнувши вибиті два ікла на долоню.