Гумор та сатира [збірка]

Электронная книга - «Гумор та сатира [збірка]». Краткое содержание книги:

Я родился в Киеве. Отец рабочий, участник Великой Отечественной войны. Мать училась в Киевской консерватории, готовилась стать оперной певицей. Однако война и тяжёлая болезнь этому помешали.
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.

Перейти на страницу:

Похоже, поэт иногда теряется и даже пугается от написанного им. А иначе, как объяснить подобное размышление?

ЗАГАДКА Родився я в Галичині. Вгадай, розумний я чи ні?

И долгожданное вступление в ЕС опять ставится под сомнение. Причём опять с употреблением ненормативной лексики, за которую я вынужден просить прощения у читателя.

ЖАХ І СТРАХ № 2 Я бачив сон, що від Карпат і до Уралу Лише ми з Галею — останні натурали, А інші всі мільйони — то педрила. В колготках йдуть на нас! Ось оточили! Регочуть розмальованії рила… Прокинувсь і подумав: «Бачив в сраці я З європами такі асоціації!»

Завершить публикацию хочется думой, написанной довольно талантливо. Некоторые мои знакомые усмотрели здесь глубоко скрытые указания на известную даму-депутата, которая разъезжает с лекциями о вопросах языкознания. Ох, уж эти конспирологи! Давайте больше думать о поэзии, чем о депутатах. А какие-либо совпадения несущественны.

ДУМА ПРО ЯРИНУ Де схилилася калина, Де дніпрові води, Іде собі сиротина, Дівчина Ярина. Мала колись вроду, Мала колись долю, А тепер, убога, Мов сліпа іде край дороги, Та зітха від болю. Щось шепоче: «Промову… Дозвольте сказать промову Про мову…» Що тобі, голубко? Що тобі, дівчино? В чому горя причина? Чом ти ходиш край дороги Неначе причинна? Чи ворожка поробила, чи може… Мовчить бідна Ярина, Що була колись гожа, А тепер сиротина безвинна. Та ми знаєм, та розкажем. Не в тому причина, Що ворожка вчинила. Не ворожка, а ворожа Тут діяла сила. Одне слово — полюбила, Полюбила Ярина Хлопця молодого, Із столиці, городського. Якось йдуть вони в купочці Через Дніпро по мосту, А той хлопець і каже: «Приходь, Ярино, до мене в гості. Покажу тебе татові та мамі». Зраділа голубка, прибігла додому У щасливій нестямі. Готуватися стала, Книжок перечитала чимало. Грушевського твори Туди й назад по два рази, Статей Петлюриних гори. І виписала звідти Найбільш дотепнії фрази. Вивчила напам’ять Славний шлях Мазепи Івана. І пішла молода, рум’яна Туди, де жив коханий. А там! А там, і згадувать страшно, Що бачить Ярина! По стінах картини Та портрети Тургенєва, Лєрмонто̀ва, Та царські особи — Павло, Катерина. Та й самі мама й тато А ні звуку про Європу чи про НАТО. А тільки через слово: «Нєпрємєнно», «Отмєнно» і навіть «всєнєпрємєнно». І він, голуб коханий, туди ж: «Мамочка, а пазвольтє мнє чашечку чаю…». Бідна, бідна Ярина! Отаке жахливе стрічає. Потрапила сиротина Немов до полону У п’яту колону! А ті, хазяї, сидять собі, теревенять Про Достоєвського, Данілєвського, «Пєрєдвіжніков», «оскорбльонних-уніженних», Чай свій ворожий п’ють. І в якусь лиху хвилину Чує наша Ярина Дивнеє слово — «отнюдь». Мов набат, мов дзвін Вдарило у свідомість: «Отнюдь!». Захиталася убога, Та й поплила край дороги. Нічого не бачить, Нічого їй, бідній, не чуть, Тільки одне кляте «отнюдь». З тої пори ходить сердешна Ярина, По селах та містах. Усюди, як бачить калину, Зупиниться, стоїть у сльозах… Отак-то! Кохайтеся, молодії, Кохайтесь, така ваша природа, Тут усе по закону. Та не кохайтеся, голубки, Із парубками п’ятиколонними! Бо втратите вроду Через Рахманінова та Скрябіна, Та той «Мір іскусства». Таке в житті бува часто-густо. А що ж із нашою сиротиною? Бідною Яриною? І досі мандрує Україною. То в Донецьку шахтарям, То в Одесі морякам Чи то лекцію хоче прочитать, Чи сказати промову. Щось лопоче про мову, Про підриви основи. Слова летять мов полова, Ніхто не слуха бідної Ярини, Бо воно ж причинне… Одним словом, Через ворожії чари Не зовсім воно здорове.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?