Гумор та сатира [збірка]

Электронная книга - «Гумор та сатира [збірка]». Краткое содержание книги:

Я родился в Киеве. Отец рабочий, участник Великой Отечественной войны. Мать училась в Киевской консерватории, готовилась стать оперной певицей. Однако война и тяжёлая болезнь этому помешали.
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.

Перейти на страницу:

Что это, если не намёк на разочарование? Если не вспышка рефлексии, совершенно не понятно откуда взявшейся. В конце концов, если не саморазоблачение. И всё же Степан Галь, в одном из своих откровений назвавший себя «поет-антимоскаль», пытается, как за спасательный круг, ухватиться за любимую тему и привычную идеологию. Правда, разумного обоснования своей «москалефобии» он привести не способен. В чём сам и признаётся в финале стихотворения.

ФАЛЬШИВИЙ РОДИЧ От, кажуть, нам Росія — брат. Чи там, сестра. То казочка стара, і нам давно пора Сказати: «Ні, Таких братів ми бачили в труні». Бо завтра і яка-небудь Камбоджа Прийде та скаже: «Ось яка я гожа, Я вам — кума!». І так у родичі налізуть задарма І Конго, і Бахрейн, і Гваделупа. Щоправда, краще цілувати в дупу Якогось свата на плантації батату, Ніж мати туляка за свояка. Ну, що в нас спільного з обличчя чи спиною? Хіба що він так само гуманоїд? Та факт цей, Господи прости, Ще, ой, як важко буде довести. За що, спитаєте, давлю його як тлю? А просто… не люблю.

Иррациональность, импульсивность, присущие любому поэту, у Галя просто хлещут через край. Вот, какие неожиданные строки роняет он вдруг, вопреки внешней политике нашей державы и программе радикальной «Партії Народу», в членах которой по-прежнему состоит.

ЖАХ І СТРАХ Прокинувсь! Темно наче в сраці я! Невже вступили ми з ЄС в Асоціацію?!

Моральные муки вызывает у поэта и нынешняя объединённая оппозиция. Возможно, как максималист, Степан Галь требует от себя слишком многого — подлинной, горячей любви к трём оппозиционным лидерам. И всё же такое стремление быть до конца последовательным (и умом, и сердцем) не может не вызывать уважения и … сострадания.

СТРАЖДАННЯ МОЛОДОГО ПАТРІОТА Весь день без жалю бив себе по пиці я: «Чому? Чому так слабо любиш опозицію?! Чого тобі ще треба, ідіоте? Там три вожді, всі ніби патріоти — Боксер, уролог, бувший спікер — Люби! Люби!». І знов собі у пику Я пхав потрійний їх портрет. «Ти що, падлюко, не віриш в інтернет? Тоді каналу 5-го послухай, Це люди спільної мети, одного духу! І в дусі тому злились-переплелись Спортивний запах роздягальні І аромат медичної приймальні, І від парфуму модного амбре». Та в серці хтось мені шепоче: «Ой, не бре! Мене ця пропаганда не бере, Не можу вже нікого цілувати, А навіть навпаки, Хоч бий мене, хоч вбий, Але розклад такий: Пусти! Пусти скоріше поблювати!»

Однажды поддавшись искушению, Cтепан Галь уже готов едко иронизировать и по поводу новых слов и выражений современного украинского языка.

НАПИС У СЛОВНИКУ Якщо платитимуть готівкою, Я рідну маму зватиму «автівкою»…

После такого уже кажется вполне закономерной попытка посягнуть на сокровенное. И даже сакральное.

ВИПАДОК У МУЗЕЇ В недільний день мені везе, І, мабуть, не дарма. «Я поведу тебе в музей», — Сказала раз кума. Вдягнувся гарно, не як чмо, І ось через Майдан До Мавзолею ідемо, Де вождь лежить СТЕПАН. А люди там такі, як я, Ідуть тихенько в ряд, І все життя того вождя Неначе експонат. Ось дім, де змалечку гасав, А от вітальний лист, Що він до Гітлера писав Від українських міст. Там схрон і «шмайсер», з газом піч І зашморг ворогам, І кожна пляма, кожна річ Свята і дорога. Народ пишається, дивлюсь, Пишається кума, А в мене гордості чомусь Нема! Нема! Нема! На серці холод наче вмер, І десь співає хор: «Це кровосос і людожер, Потвора із потвор!». Злякався я таких думок — Чи ж я не патріот? І раптом лікар: «Хай, дружок, Не бійсь, ти не урод. Не зрадник, ноу! Вір братам (А поруч десять пик) У тебе, дарлінг, збій програм». І дивний лікар зник. А двадцять рук мене ведуть Униз кудись в підвал, А там стоїть смердюча муть, Багно чи сон-трава, У чорнім чані. І мені У мозок і до вух Оте вливають, щоб в багні Зростав, міцнів мій дух. І він міцніє і зроста (Хоч запах й досі є) Картина світу знов проста, Бринить життя моє! Я знов іду мов на парад З кумою залюбки, І кожний кат, і кожний гад Мені такий близький! І кров — не кров, І смерть — не смерть, Шакали знов святі… Земляк! Як розум — шкереберть, Думки пішли не ті, То збій програм, сам не лікуй, В Європі є «специ». Виймають душу будь-яку Духовнії отці, Свідомість та моральний стан — Все виправлять, як слід. З музею, де лежав СТЕПАН, Я повертавсь у світ. І вже не мучила журба, Але на дні душі, Хоч хор співав: «Ганьба! Ганьба!», А холод залишивсь. Смертельний холод обіймав, І з тої сон-трави Як мертві йшли брати, кума, Та й сам я… труп живий.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?