Стрімголов. Історія одного життя
- Автор: Сакс Оливер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: НАШ ФОРМАТ
- ISBN: 978-617-7279-54-8
- Переводчик: Елена Ломакина
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Стрімголов. Історія одного життя». Краткое содержание книги:
У лютому 1961 року я написав батькам, що отримав ґрін-кард, ставши іммігрантом «з добрими намірами», «чужоземним резидентом», і повідомив про намір отримати громадянство — це можна було зробити без втрати британського.[127]
Я також написав, що невдовзі складатиму іспит перед державною комісією — це комплексне випробування для випускників іноземних медичних вишів, метою якого є виявити, чи вони дійсно можуть нашкрябати щось із фундаментальних наук, а не лише з медицини.
До того, у січні, я повідомив батькам, що планую «грандіозну подорож Штатами, назад через Канаду й навіть розраховую обігнути Аляску в період між іспитами й початком інтернатури: ймовірно, всього близько 14 500 кілометрів. Це має бути унікальна можливість побачити країну й відвідати інші університети».
І ось іспити позаду, я маю кращий мотоцикл — свій Norton Atlas обміняв із доплатою на BMW R69, що був у вжитку, отже, я був готовий вирушати. Мені урізали час відгулів на роботі, тому я більше не міг включити Аляску до свого турне Америкою.
Я знову написав батькам:
Я провів на карті довгу червону лінію: Лас-Вегас, Долина смерті, Великий каньйон, Альбукерке, Карлсбадські печери, Новий Орлеан, Бірмінґем, Атланта, магістраль, що пролягає Голубим хребтом до Вашингтона, Філадельфія, Нью-Йорк, Бостон. Тоді вгору картою через Нову Англію до Монреаля, убік до Квебеку. Торонто, Ніагарський водоспад, Баффало, Чикаго, Мілуокі. Міста-близнюки, потім — на північ у національні парки Глейшер і Вотертон, а звідти — на південь до Єллоустонського парку, Ведмежого озера, Солт-Лейк-Сіті. Повернення до Сан-Франциско. Близько 13 тис. км. П’ятдесят днів. Чотириста доларів. Якщо мені вдасться уникнути сонячного удару, обмороження, ув’язнення, землетрусів, харчового отруєння і катастроф із технікою — напевне, це буде найкращий період у моєму житті! Наступного листа напишу вже з дороги.
Коли я розповів Томові про свої мандрівні плани, він запропонував мені вести щоденник — живий опис своїх пригод, «Знайомство з Америкою», — і надіслати свої записи йому. Я подорожував два місяці й списав кілька записників, пересилаючи їх один за одним Томові. Здається, йому подобалися мої описи людей, нотатки й змалювання місць. Він вважав, що я маю талант до спостереження, хоча іноді давав мені прочухана за «саркастичність і гротескність».
Один зі щоденників, які я йому надсилав, мав назву «Мандри щасливця».
«Мандри щасливця» (1961)
За кілька кілометрів на північ від Нового Орлеану почалися проблеми з мотоциклом. Я з’їхав на узбіччя і почав копирсатися у двигуні на якомусь занехаяному придорожньому майданчику. Лежачи там на спині, якимось шостим сейсмічним чуттям я відчув легкі поштовхи, що нагадували віддалений землетрус. Це тремтіння наближалося, перетворювалося на тріск, тоді гуркіт і нарешті на ревіння, що досягло апогею в дикому вереску пневматичних гальм, супроводжуваному оглушливим бадьорим сигналом автомобільного гудка. Немов паралізований, я підняв голову й помітив найбільшу вантажівку з усіх, які мені коли-небудь доводилося бачити, справжнього дорожнього левіафана.[128] Зухвалий Йона висунув голову з вікна й загорлав до мене з величезної висоти кабіни.
— Чимось можу допомогти?
— Він здох! — відповів я. — Шатун зламався, чи що…
— От дідько! — люб’язно відреагував водій. — Якщо він відлетить, то відріже тобі ногу! Побачимося!
Він скорчив неоднозначну гримасу і знову вирулив на своїй величезній вантажівці на трасу.
Я долав кілометр за кілометром і згодом полишив болотисті низовини Дельти. Невдовзі вже був у Міссісіпі. Дорога петляла туди-сюди, норовиста й некваплива, звиваючись між дрімучими лісами й відкритими пасовищами, між садами й луками, через півдесятка рік, що перетинають одна одну, крізь ферми й села, спокійні й непорушні в променях ранкового сонця.
127
Я справді мав такий намір, та минуло вже понад п’ятдесят років, а громадянином США я так і не став. Схожа ситуація трапилася і з моїм братом в Австралії. Він прибув туди у 1950 році, проте австралійське громадянство отримав лише п’ятдесят років по тому.
128
Левіафан — біблійне морське страховище. — Прим. перекл.