Понаїхали

Батя Терi сидiв.

Про що зараз думає Уляна? Володя подивився на неї у профiль. Вперше побачивши його в окулярах, Уляна усмiхнулася, як завжди. Вiн же не мiг отак узяти й запитати, чи подобається вiн їй. Вiн просто проводжав її додому i навiть не наважувався носити їй портфель.

Володя показав на каштани:

— Я хочу стати екологом.

Уляна глянула вгору:

— Гарно.

Їй цiкаво?

Уляна була дуже тиха дiвчинка. Уроки робила швидко, але недбало. Бiля дошки вiдповiдала погано. На додатковi уснi запитання вiдповiдала джокондiвською усмiшкою й мовчала, з тiєю ж усмiшкою йшла на мiсце, якщо їй ставили низький бал. Зате письмовi рiвняння, наприклад, розв'язувала на дошцi не замислюючись. Часом правильно, а часом нi — просто через неуважнiсть i, в результатi, якусь механiчну помилку. Коли вказували на помилку, вiдповiдала напiвусмiшкою. Дорослi у школi не розумiли, дуже розумна Уляна чи навпаки. Володя розумiв. Розкажу про справдi цiкаве:

— Я мрiю, щоб на Марсi теж дерева росли. Там можна зробити атмосферу.

Мабуть, вона зараз подумає, що це я через кiно «Згадати все» зi Шварценеггером i вирiшить, що я люблю такi фiльми. Володя поспiшив пояснити:

— Це у Рея Бредберi було. Тiльки вiн писав там про яблунi, знаєш, як «i на Марсi будуть яблунi цвiсти»?

— Ага, — Уляна кивнула й усмiхнулась, i просте «ага» прозвучало у неї дуже нiжно.

— Тiльки насправдi треба не яблунi, — поспiхом сказав Володя. — Вони непристосованi. Треба спочатку лишайники. А коли вже дiйде справа до дерев — сосни. Можна карликовi.

Уляна кивнула. Їй цiкаво! Володя зрадiв. Вiн нiколи не признався б Улянi, про що фантазував удома. Ранiше вiн уявляв, як вони з Уляною будуть жити вдвох у Карпатах, там де нiкого немає. Вiн уявляв це мiсце: пагорб зеленої трави колихається пiд вiтром, їхнiй пагорб, який переходить у пiднiжжя гори, iз приземкуватим дерев'яним будинком на схилі. На гору вони зможуть лазити раз на тиждень, на вихiднi. А в робочi днi дослiджуватимуть... ну, екологiю. А останнiм часом Володя уявляв, як вони з Уляною вдвох полетiли на Марс. Приземкувата бiла металопластикова база, пагорб червоних пiскiв, який через кiлька рокiв почне вкриватися зеленню, i з червоного стане соковито-зеленим, трава колихатиметься пiд марсiанським вiтром, i на вихiднi вони ходитимуть у далекi походи, а в робочi днi дослiджуватимуть екосистему Марсу. От тiльки чи погодиться Уляна? Володя подивився на неї. Уляна дивилася кудись уперед, iз легкою усмiшкою. Занурившись у себе. О так, вона погодиться. Вона чудова.