День відбуття
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-73-6
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «День відбуття». Краткое содержание книги:
Ви ще не знайомі з творчістю Олексія Волкова? Тоді тим більше прочитайте цю книжку. Переможець другого конкурсу «Золотий Бабай», майстер інтриги, лікар і письменник, він радує нас своїм черговим романом. Усі, хто прочитав попередні книжки — «Виконавець» та «Подорож у безвихідь», солідарні в одному — на небосхилі української літератури зійшла нова зірка. Її ім’я Олексій Волков.
У трилері «День відбуття» письменник повертається до містичних мотивів і, як завжди за динамічним сюжетом приховує багато загадок та серйозних питань. І кожен читач тут знайде своє. Варто тільки пошукати.
Тіло молодого чоловіка, який нелегально працював у Москві, привезли для поховання більш ніж тиждень тому. Стався нещасний випадок — його вдарило електричним струмом. Миттєва смерть. Органи правопорядку Москви зафіксували нещасний випадок, що підтверджували й хлопці з бригади, які привезли тіло. Там, у Москві, розтин не проводили. Тут, на місці, від нього категорично відмовилися батьки та дружина загиблого. Труна, виготовлена у Москві, виглядала бідно, тому родичі замовили іншу — на місцевому комбінаті комунальних послуг. Ось і все.
А за кілька днів почалися розбірки у бригаді, що несподівано повернулася з Москви практично повним складом. Була бійка з важкими тілесними ушкодженнями. Закрутилася справа. Тут і почали випливати деякі подробиці, що стосувалися загиблого. Далі — більше. А протоколу розтину нема. От прокурор і дав дозвіл на ексгумацію тіла.
На даний момент існувало дві версії. Перша — тіло викрали на замовлення колишніх товаришів по бригаді, які були винні якимось чином у його смерті і боялися встановлення нових фактів при розтині. Вона виглядала найлогічнішою, щоправда, поки що не мала жодного підтвердження, жодного прямого доказу.
Друга — у тілі було перевезене щось таке, що належало забрати. Можливо, саме для цього те саме «щось» заховали у тіло. Можливо, саме для цього чоловік помер. Тоді вже повинно йтися про сплановане убивство з конкретною метою. Але і у цьому випадку все замикалося на членах бригади. Ця версія була ще більш теоретичною, і Стефлюк інтуїтивно відчував, що все набагато банальніше й сенсації та гучної справи тут не буде.
Інших версій не було. Їх не виникло в самого слідчого, їх не підказав ніхто з фігурантів справи. Якщо, звичайно, не брати до уваги дурниці про «темні сили», кинутої судмедекспертом на цвинтарі після невдалої ексгумації. Тим не менше Дмитро з подивом зауважив, що саме ця «версія» поки що залишалася єдиною, підкріпленою хоч якимось доказом, а саме тим фактом, що віко труни відкрилося наче саме…
Слідчий струсонув головою, згадавши «не злим» Зеновія Ковалишина.
XVIII
Він знав, що на ранок обов’язково стане гірше. Нога розпухне і спертися на неї буде взагалі неможливо. Але найгірші побоювання не підтвердилися. Еластичний бинт та холод дали непоганий результат. Щоправда, і значного полегшення не відчувалося. Він міг обережно ставати на ногу, а також обережно її згинати. Це майже не викликало болю. Спертися ж на зігнуту ногу, а також присісти виявилося важко. У суглобі ще щось заважало, виникав сильний біль. Сергій вирішив не форсувати подій. Потрібно було тиждень відлежатися і все мине. Про похід у печери він вирішив відразу забути. Обійдеться циганське весілля без марципанів. Нехай святкують у ресторані.
Отак він лежав і налаштовувався на цілковитий спокій, коли у двері постукали і довелося підводитися.
На порозі стояв Гайдукевич власною персоною.
— Ну, похвалися, — замість «добридень» мовив, заходячи до кімнати. — Бачу, видужання йде шаленими темпами. Як нога?
— Не так добре, як хотілося, — відповів Сергій. — Іти у печери на Новий рік не зможу. Гарантія. Там потрібні цілком здорові ноги.
Гайдукевич задумливо потер підборіддя:
— Ну а якби ми з отим твоїм другом домовилися? — запитав він. — 3 тим, що допоміг ключа взяти. З тобою, звичайно, краще було б, але… Розумієш, зібралися вже, налаштувалися, а тут…
— Чого б ні? — відповів Сергій. — Гадаю, він не буде проти. Це ж ви не хотіли, щоби йшов хтось інший, а я вам одразу пропонував.
Юлія налаштувалася справляти Новий рік у печерах. Що їй до його поламаної ноги? Навіть вітання не передала. Сергій мимоволі відчув образу. Таку собі справжню, навіть важку образу, хоч і розумів тверезо, що ніяких підстав для неї в нього бути не могло. Хіба десь написано, що вони мають бути друзями і хвилюватися одне за одного? І тим не менше…
Сергій взяв простягнутий Гайдукевичем мобільний і, намагаючись не виказати своїх почуттів, набрав номер Тализіна.
— Алло?
— Привіт, Валєра, це Сергій.
— А-а-а! Ну, що там, готуєшся?
— Уже підготувався, — пожартував Сергій. — Скрутив ногу, лікуюся.
— Ось тобі й маєш…
— Слухай, Валєра, є така ділова пропозиція. Ті люди, з якими я мав іти, не хочуть відмовлятися від походу. Налаштувалися вже, так би мовити. Може, ти мене заміниш?