День відбуття
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-73-6
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «День відбуття». Краткое содержание книги:
Ви ще не знайомі з творчістю Олексія Волкова? Тоді тим більше прочитайте цю книжку. Переможець другого конкурсу «Золотий Бабай», майстер інтриги, лікар і письменник, він радує нас своїм черговим романом. Усі, хто прочитав попередні книжки — «Виконавець» та «Подорож у безвихідь», солідарні в одному — на небосхилі української літератури зійшла нова зірка. Її ім’я Олексій Волков.
У трилері «День відбуття» письменник повертається до містичних мотивів і, як завжди за динамічним сюжетом приховує багато загадок та серйозних питань. І кожен читач тут знайде своє. Варто тільки пошукати.
— Ну, ось, — сказав Гайдукевич. — Усі присутні. Ми вирішили зустріти нове тисячоліття у такий оригінальний спосіб. Що поробиш — мусимо йти до світового рівня. Люди он на повітряних кулях ювілеї справляють, у підводних човнах одружуються! Гадаю, тут практично всі знайомі. Це — Сергій, наш, так би мовити, гід, провідник, досвідчений спелеолог. А це — Ринат і Олег, мої співробітники, це Григорій. Мою чарівну дружину всі знають.
Єдиний, кого Сергій бачив тут уперше, був невисокий на зріст, середнього віку чоловік з вусами, стриженими знизу під «щітку», худорлявий і якийсь не такий, як усі, хотілося сказати — непереконливий. Щось було в ньому таке, що не в’язалося з усією компанією. Він скромно стояв у кутку і стріляв очима на всіх по черзі. Якось жалюгідно він виглядав. Сергій охрестив його позаочі Чмуриком.
— Так от, — вів далі бос. — Гадаю, зараз Сергій докладно розповість нам про особливості майбутнього походу. Давай, Сергію…
Сергій почав з будови печер, їх підземної топографії, потім розповів про особливості перебування там, основні прийоми пересування та подолання перешкод. Докладно зупинився на техніці безпеки. На прикладі одного з комплектів, які вони склали з Юлією тиждень тому, пояснив присутнім, яким має бути одяг та взуття, навчив зручно носити на собі та користуватися освітленням. Не забув згадати і про те, що печери — це заповідне місце, тому просив не залишити ніяких слідів новорічних розваг. Увесь цей інструктаж зайняв близько півгодини.
Слухали його з інтересом: найбільшим — отой Чмурик, потім — Юлія та Гайдукевич, які вже дещо знали з його попередніх розповідей, потім — Олег. Найменший інтерес виявляв Ринат. Схоже, йому було все байдуже.
Коли Сергій закінчив, Гайдукевич знову оглянув присутніх.
— Кому що незрозуміло, запитуйте зараз, — припросив він.
Поки всі розмірковували, сам же господар і поцікавився, скільки поклажі вдасться пронести з собою. Сергій пояснив, що в печерах трапляються вузькі проходи, і такі рюкзаки, як стоять у гаражі, протягнути при всьому бажанні не вдасться. Тому те, що вони хочуть взяти, варто розіпхати по менших, та й тих бажано мати якомога менше. Будь-яка поклажа різко сповільнить просування групи, враховуючи, що всі у ній новачки.
Далі несподівано озвався Чмурик. Він трохи пом’явся і запитав:
— А… яка порода утворює стіни цих… ну, печер?
Сергій здивовано відповів. Здавалося, відповідь задовольнила Чмурика. Ще кількома організаційними моментами поцікавився Гайдукевич і настала пауза: здавалося, всім усе зрозуміло.
— А можна взяти з собою Акбара? — запитання Юлії прозвучало у цілковитій тиші й привернуло до себе загальну увагу.
Сергій мало не закашлявся:
— Що? Пса? Ти що, це неможливо!
— Чому? — не зрозуміла вона.
— Як чому? Уяви собі — пролазити у вузькі проходи, там такі діри є, що мусиш лізти, наче хробак! А трапляються такі місця, що внизу безодня. Пес боятиметься, та й просто фізично не зможе пройти!
— Ну добре, — сказала Юлія, — не можна Акбара, то хоч Кнопика?
Кнопиком називався той дрібний пащекуватий тер’єр.
— Візьму його у рюкзак — і все, — продовжувала насідати Юлія.
— Я категорично проти всяких псів взагалі, — Сергій знову відчув, що втрачає терпець. Правду казав Валерій про дилетантів на кшталт Гайдукевича і його команди. — Я тоді просто не піду. Коли ви там опинитеся, то самі зрозумієте, наскільки позбавлена глузду ідея взяти з собою будь-якого пса, навіть дрібного.
Гайдукевич подивився на Юлію і сказав:
— Ну, гаразд уже… Обійдешся без своїх улюбленців, якщо такі справи.
Юлія тільки скривила губи. Склалося враження, що такий поворот подій відчутно зіпсував їй настрій. Гайдукевич уточнив ще декілька дрібниць і тим удовольнився. Олега та Рината, здавалося, взагалі нічого не обходить.
Збіговисько закінчилося. Всі порозходилися. Юлія пішла перевдягатися перед тренуванням, хоча, як здалося Сергієві, тренуватися їй сьогодні зовсім не хотілося. В гаражі залишився тільки Гайдукевич, який перешнуровував черевики за порадою Сергія, а той востаннє перевіряв усі кишенькові акумулятори, коли на вулиці біля брами зупинилася якась темно-сіра іномарка. З машини вийшов чоловік у коричневому пальті, і бос покрокував йому назустріч.