Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Богун - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Богун

Электронная книга - «Богун». Краткое содержание книги:

Історичний роман із домішкою дарк фентезі та містики, що розповідає про протистояння українських козаків під проводом Івана Богуна та Речі Посполитої, про страшну битву під Батогом (1652 рік), у якій Річ Посполита втратила величезну масу військ. І про те, як і навіщо польський король Ян Казимир Ваза забажав знищити коронну армію. А ще про те, що Україна та Річ Посполита могли б укласти угоду, яка б повністю змінила долі двох народів... Але не змінила.
Якщо хтось зможе, конвертуйте в fb2, будь ласка...
1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 101
Перейти на страницу:

В таборі панував рух. Челядь гнала на пасовища табуни струнких польських коней, над багаттями здіймався дим. Коло наметів і возів крутилася барвна, строката юрба: слуги, почтові, маркітантки та повії. То тут, то там Дантез бачив багаті шапки чи підголені, шляхетські голови панів-товаришів з гусарських чи панцерних корогв[59].

Їхали вони до величезного гетьманського намету, оздобленого червоно-біло-червоною хоругвою з білим орлом, Погонею[60] та королівським снопом Ваз на гербовому щиті.

І поспішали вони на розмову, яка мала вирішити долю Речі Посполитої…

Та під три чорти! З Польщею завжди були клопоти.

Дантез не розумів цієї країни. Доля кинула його посеред чужаків, далеко від рідної Франції та Парижа, до варварського королівства, назву якого даремно було б шукати на мапах світу. Бертран не знав, що про нього судити. Він навіть не був упевнений, чи назвавши це дивне творіння Польщею, він не помилявся. Адже воно складалося з двох частин: Корони і Литви. А все разом носило настільки ж горду, як і смішну назву Res publica. Річ Посполита. Лівій і римські хроністи посміялися б з цієї концепції, тому що де було цьому розбійному зібранню поляків, литовців і русинів до Римської Республіки!

Дантез ненавидів це паршиве королівство. На нього находив пустий сміх, коли він бачив польську шляхту, зодягнену в чудернацький одяг, по зразку турецького, татарського і, можливо навіть, скіфського чи персидського. Зла гримаса викривила його вуста, коли він згадував її пустий гонор та національну гордість. В цій країні навіть жебраки та діди на папертях титулувалися панами-братами, а найбільш підлі селяни надягали жупани, щоб тільки прослизнути до лав благородно народжених. Подорожуючи по Великій та Малій Польщі, Дантез бачив обдертих, виснажених шляхеток, гордість яких була такою ж великою, як борги чи жебрацька палиця, яку вони носили замість шаблі. Він падав від сміху, коли бачив, як шляхетні сіромахи готуються розкидати гній у полі, ставали до роботи з шабельками при поясі, а після кожного кроку їх взуття залишало відбиток босих ніг — адже польський шляхтич вважав за краще ходити наполовину босоніж, ніж одягати лапті з липового лика.

Так, правда. Нібито тут була вольність. Нібито короля вибирала вся шляхта. Тільки ж не все було таким простим. Бо золота вольність Польщі була самою звиклою сваволею, в якій кожний багатій безкарно розтоптував та ображав тих, що були бідніші за нього, а безсилий король повністю залежав від настроїв вічно п’яної та свавільної шляхти. Що відважна була тільки до людей нижчого стану, сама ж була приниженою та слухняною по відношенню до великих панів, які зневажали бідною сіромашною шляхтою, як зневажають віхоть, яким витирають гній з саф’янових чобіт.

Собеський не вірив у вину Дантеза…

Француза навіть струснуло на спомин про красноставського старосту. Хтось спам’ятався йому в невідповідний час? Чи то був голос його батька? Ні, під три чорти, йому не хотілося про це мислити.

Сила поляків була недовгою. Дантез не вірив в те, що ця химерна конфедерація народів могла витримати надовго на цьому неспокійному пограниччю. Зірка Речі Посполитої гасла. Чотири роки тому вийшов з степів України страшний Хмельницький. Він зніс коронні війська, побив гетьманів, дійшов аж до Замосці, а роком пізніше замкнув коронну армію у страшній облозі під Збаражем. Потім його побили, але ж не зламали, а гідра козацького бунту знов підняла голови, готуючись придушити білого орла.

Дантез навіть розстібнув вамс під горлом, коли він думав про все те. Сам він мав вже досить цього паршивого краю, і тому йому було потрібно майстерно розіграти баталію, яка чекала його у гетьмана. І заразом укарати гультяйство, яке втягувало цю нещасну країну в хаос та знищення. Вирок вже був виданий, а йому прийшло бути катом. А от вбивчим лезом в його долоні мав стати гетьман Калиновський.

Так хотів Пан Смерть.

Коли карета затрималася перед візерунчастим, багатим турецьким наметом, слуги відкрили дверцята, а потім повели француза в сторону гетьманської квартири. Дантез відразу вважав, що його заведуть досередини, однак прислуга спочатку завела його за намет, на невеличкий майданчик, огороджений дерев’яним палісадом.

Марчін Калиновський, гербу Калинова, польний гетьман, а від смерті Миколая Потоцького ватажок коронної армії, сидів на чудовому різному табуреті, на підвищенні, покритому червоним оксамитом. Одягнений він був з воістину польською пишністю — в чудову малинового кольору делію, в прошитий золотом жупан з петлицями та діамантовими ґудзиками. На голові у нього був ковпак зі шпилькою, в якій можна було побачити рубін, вартий, так, на око, з пару ладних сел, на ногах у нього були вишиті золотом домашні турецькі чобітки. Гетьман попивав вино з кришталевого кубка та споглядав на коней, яких проганяли перед ним на майдані.

вернуться

59

Коза́цька корогва́ (пол. chorągiew kozacka), також панцирні козаки, товариші панцерні (пол. towarzysze pancerni) — загін легкоозброєної рухливої (козацької) кавалерії кількістю від 50 до 100 коней армій Королівства Польського і Речі Посполитої. Корогву очолював ротмістр, який особисто набирав вояків, вербуючи дрібну шляхту, запорозьких козаків, інколи — міщан і навіть селян на підставі так званих приповідних листів від імені короля. Кожен із товаришів корогви служив з власним почтом від 2 до 4 кінних челядників (так званих почтових), озброюючи їх за власний кошт.

Крилаті гусари або Гусарія (пол. Husaria) — лицарська кіннота Речі Посполитої, що спеціалізувалася на «проламуванні» бойових порядків ворожої кінноти або піхоти скерованим і точним кавалерійським ударом. Гусарія існувала як підрозділ народного автораменту — найманого війська Речі Посполитої. 1577-го, року почалася реформа Стефана Баторія. Раців перетворено на важку (середню) кінноту, вони масово почали одягати обладунки, відмовилися від щитів, прикрашали коня барвистими опонами, а себе шкірами диких тварин, які носили на плечах. Насправді, не було приписів, які б точно пояснювали, як і що повинні носити рицарі, тому кожен шляхтич одягав себе і свій почет сам, як вважав за потрібне. З організаційного погляду гусари поділялися на роти (пізніше названі корогвами), які у свою чергу, поділялися на почти.

вернуться

60

Пого́ня (біл. Пагоня, пол. Pogoń, лит. Vytis) — герб Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, традиційний національний герб Литви та Білорусі. Герб багатьох білоруських, литовських, українських, польських і російських княжих родів.

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 101
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)