Байки Харківські

Премудра i прадавня є приказка: <..> Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'євi жити в степу. Це у еллiнiв звалося <...>в. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними <...>г.

Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм"[47], а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: "Ви друзi мої" (15, Іван, до євреїв)[48].