Новітні міфи та фальшивки про походження українців
- Автор: Яковенко Наталья Николаевна, Галушко Кирилл Юрьевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Новітні міфи та фальшивки про походження українців». Краткое содержание книги:
В Недовір’я до висновків фахівців-археологів, що виплеснулось на сторінки друкованих органів, пояснюється також тим, що в їхніх публічних виступах, розрахованих на широку аудиторію, іноді простежується певна недооцінка ролі Трипілля в культуротворчих процесах на теренах України. Полемізуючи зі своїми опонентами, співробітники Інституту археології часом з надмірним ентузіазмом стверджують, що вона є вторинною, провінційною, невиразним відлунням Близького Сходу, яке не залишило після себе переконливих ліній розвитку (інакше кажучи - кануло в безвість). Певною мірою ці заяви можна пояснити полемічним запалом і суто людською реакцією на заяви новоявлених "пророків”, які не гребують у суперечках аморальними методами (найбільш поширеним є звинувачення представників академічної науки в належності до світового сіонізму). Однак навіть у не-заангажованих свідків цих баталій виникає логічне запитання: якщо Трипілля є таким собі ординарним явищем, то чому в За-
хідній, Центральній чи Східній Європі в добу енеоліту не було гігантських поселень (протоміст), площа яких займала 200-450 гектарів, на яких розміщувалися до 3 тисяч споруд, де проживало до 10-15 тисяч осіб? Чи не надто категоричною є також теза про неіндоєвропейську приналежність трипільських племен, якої чомусь дотримуються здебільшого вітчизняні археологи? Адже поруч із відомою схемою американського археолога М. Гїмбутас про перших індоєвропейців-скотарів - будівельників курганів, запропоновані й концепції фахівців-лінгвістів, які пов’язують швидке поширення індоєвропейських мов на теренах Євразії саме з розповсюдженням землеробських традицій.
0 Заданими історичної антропології, формування фізичних рис українського народу розпочалося задовго до появи слов'янства на історичній арені. В окремих регіонах України, надто на Правобережному Поліссі, простежуються дуже давні, архаїчні компоненти соматотипу (поєднання широкого й низького обличчя), коріння яких сягають неолітичної доби. Дуже глибока лінія морфологічної спадковості, пов’язана з доліхокранним вузько-
1 низьколицим типом, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена тшинецької культури доби бронзи ->■ скіфи лісостепової смуги -» населення черняхівської культури ->■ нащадки літописних полян -*■ сучасні українці. Відносну сталість антропологічних ознак людності цих регіонів України, яка на перший погляд суперечить інформації про цілком очевидні хронологічні зміни етнокультурних характеристик, можна пояснити тим, що, з одного боку, ці регіони входили до ареалу прабатьківщини слов’ян, а з іншого - мова і культура могли поширюватися шляхом запозичення і не обов’язково були пов’язані з кардинальними змінами населення. Що ж до антропологічних ознак, то вони контролюються генетичними чинниками і самі по собі мало змінюються в часі. Теоретично це дозволяє визначити ступінь генетичної спорідненості поколінь, розділених тисячоліттями, причому лінію спадковості можна реконструювати навіть тоді, коли в антропологічному вивченні окремих історичних епох наявні “білі плями”, зумовлені відсутністю вихідних даних. З точки зору оцінки ролі трипільських племен в антропологічній історії України важливо мати на увазі, що вони за майже одностайною оцінкою фахівців принаймні на ранніх етапах існування Трипілля ха-рактеризувалися рисами південних європеоїдів. Ці ж риси доволі виразно простежуються в антропологічному складі українського народу. З цього логічно випливає, що відкидати участь творців Трипілля в етногенезі українців немає жодних підстав. Так само, як оголошувати їх “праукраїнцями”.
ЕЗ Політичне забарвлення проблеми етногенезу українців і міфотворчість в цій царині матимуть місце доти, доки залишатиметься загроза існуванню української держави і не сформується українська політична нація. Парадоксально, але факт; історичні міфи об’єктивно сприяють формуванню української політичної нації, як свого часу сприяли консолідації українського етносу. Що ж до вчених-гуманітаріїв України, дослідницькі інтереси котрих лежать у площині етногенетичної проблематики, то їхнім завданням були і залишаються пошуки наукової істини, які передбачають скрупульозний аналіз фактів і не мають жодного стосунку до створення міфів, покликаних обслуговувати інтереси політиків.
Наталя Бурдо,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник hicrnитуту археології НАН України