Останній заколот
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Ненависть #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: “Радянський письменник”
- ISBN: 5-333-00260-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Останній заколот». Краткое содержание книги:
Певно, шкодує, що Наталя порвала з Олексою…
Думка про Яковлєва не потішила. І треба ж таке: з’явився, коли у них з Наталею тільки почалося життя, під час медового місяця, щоб ложкою дьогтю зіпсувати цей мед. Пусте, вирішив, ніякий дьоготь не зіпсує їхнє життя.
Та все ж думка про Яковлєва не полишала Олега Даниловича, і він пригадав, що ж йому відомо про Олексу. Колись Серафима Володимирівна завела з Бертою Абрамівною в його присутності розмову про Яковлєва. Мовляв, який вихований, інтелігентний та розумний юнак, не те що деякі… Тоді Олег Данилович ще не вважався “деяким”, до нього ставилися як до полковника, а цей чин колись у цивільному табелі про ранги прирівнювався до статського радника. Серафима Володимирівна аж захлиналася від пихи, згадуючи, що в них колись бували сам цукровий магнат Терещенко і дійсний таємний радник Волобуєв, її познайомили навіть з самим Родзянком — які це були благословенні й неповторні часи! А тепер в сусідах арсенальський токар…
Але все ж — про Яковлєва…
Олег Данилович дізнався тоді, що Олекса — син чиновника, вчився в університеті, та рекомендував себе як театральний критик. Здається, служив прапорщиком, потім був демобілізований з армії через хворобу, працював у театрі “Летюча миша” і з ним під час громадянської війни подався до Одеси. Але скоро театр припинив існування, і Яковлєв став одним з фундаторів нового театру “Червоний факел”. Потім повернувся до Києва, написав драму “Гедзь”, займався перекладами з французької…
Розповідаючи про це Берті Абрамівні, Серафима Володимирівна скоса поглядала на Олега Даниловича, а Берта Абрамівна підтакувала:
“Боже мій, який здібний юнак! Це ж треба: самому написати драму, письменницький талант дарований не кожному і його слід плекати. Сам Лєрмонтов був, здається, лише прапорщиком, однак хто не знає Лєрмонтова?”
Олег Данилович у душі посміхався прозорим натякам Серафими Володимирівни. Зрештою, вони з Наталею мали окрему кімнату, ту саму, нефешенебельну, з вікнами у двір, але яку не поміняв би на найкращі зали Марийського палацу. Для чого палаци, розкішні квартири, оббиті атласом фотелі й срібні свічники на фортепіано — у них у кімнаті стояли лише тахта, шафа, письмовий стіл та кілька стільців. Єдиний предмет розкошів — персидський килим над тахтою і шабля в срібних піхвах на ньому. Цією шаблею, за родинними переказами, нагородив їхнього пращура сам Потьомкін за якусь битву з турками, де капітана Яновського тяжко поранили. За віру, царя й батьківщину, як казали ще зовсім недавно. І він, полковник Яновський, також воював за віру, царя й батьківщину. Олег Данилович лише посміхнувся цій думці й переступив поріг своєї квартири, чекаючи не без душевного сум’яття зустрічі з Серафимою Володимирівною.
9
Хвіртка зарипіла, й Фрося, побачивши прапорщика Вовка, злякано сховалася за яблуню.
Прапорщик роззирнувся, попрямував до дому, і Фросі вистачило цих кількох секунд, щоб оговтатися. Очі потьмарилися: кляте минуле суне на неї і нікуди від нього не подінешся. Цей прапорщик ходив у Якубовича в помічниках, як же йому вдалося вціліти? Котра паршива, так і подумала, забувши, що зовсім недавно крутилася з Миколою та цим прапорщиком в одній компанії. Минулося і забулося — якою вона була наївною, зовсім дитиною — бо тільки дурне дівчисько могло хоч на хвилину повірити в перемогу національного зрушення і відчайдушно кинутися у цей вир…
А що, як покликати людей, зчинити галас, пояснити, Хто такий насправді отой жевжик, що так упевнено ступає До їхнього дому?
Проте Фрося одразу й рішуче відкинула оцю думку. Ну, чого досягне? Заарештують прапорщика, засудять, проте візьмуть і батька, а головне — все її минуле виплине на поверхню: Сергій дізнається і про поручика Якубовича, і про їхній шлюб, і про дитину… Дізнається, розлюбить 1 покине, а так вона колись сама розповість про Почуйки та помилку молодості — тепер Фрося точно знала, що то була помилка, — нікого, крім Сергія, не існувало для неї в житті.