Заплотний лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заплотний лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Адреса перекладача для відгуків, пропозицій та спілкування: vbrodovoy@gmail.com.
Яйк хутко підказав імена.
— Пан Роланд Кракегол, пан Донел з Сутіндолу, пан Вілем Вильд.
— Вони за себе вирішувати не вільні, — пояснив Даерон. — Вони присяглися захищати життя короля та його рідних. А ми ж із братами — драконового роду, дякувати богам за таке щастя.
Дунк порахував на пальцях.
— То це буде шестеро. Хто сьомий?
Принц Даерон знизав плечима.
— Аеріон когось знайде. Якщо треба, купить. Золота в нього досить.
— Кого маєте ви? — запитав Яйк.
— Раймунового брата у перших, пана Стефона.
Даерон зіщулився.
— Лише одного?!
— Пан Стефон пішов поспитатися в друзів.
— Я можу привести людей, — мовив Яйк. — Лицарів. Слово честі, можу.
— Яйку, — відповів Дунк, — я збираюся битися проти твоїх рідних братів.
— Ну, ви ж Даерона не чіпатимете, — стенув плечима хлопець. — Він сам сказав, що впаде з доброї волі. А щодо Аеріона… Пригадую, коли я був малий, він якось прийшов уночі до мене в опочивальню і приставив ножа між ніг. Сказав, що має забагато братів, тож однієї ночі зробить з мене сестру, щоб було з ким одружитися. А ще він вкинув мого кота до колодязя. Каже, що не кидав, та він наскрізь брехливий.
Принц Даерон стомлено здвигнув плечима.
— Яйк каже чисту правду. Аеріон — гидка потвора. Він, прошу зазначити, вважає себе драконом у людській подобі. Тому і розлютився на тих лялькарів. Якби ж він народився Фосовеєм, то вважав би себе яблуком, і всім навколо дихалося б легше. Та нічого не поробиш. Маємо те, що маємо.
Він нахилився, підібрав з підлоги кобеняка і струсив з нього дощову воду.
— Мені треба пробратися до замку раніше, ніж батько зацікавляться, чого це я так довго нагострюю меча. Та перш ніж піти, я маю побалакати з вами наодинці, пане Дункане. Зробіть мені ласку — проведіть надвір.
Дунк якусь мить дивився на принцика з підозрою.
— Як забажаєте, ваша милість, — нарешті зважився він і вклав ножа до піхов. — Та й щита треба забрати.
— А ми з Яйком підемо шукати лицарів, — пообіцяв Раймун Фосовей.
Принц Даерон зав’язав кобеняка на шиї та натягнув каптура. Дунк вийшов услід йому під тихий дощ, і вони разом покрокували до купецьких возів.
— Ви мені снилися, — мовив принц.
— Ви вже казали у заїзді.
— Хіба? Та однаково це правда. Справа в тім, пане Дункане, що мої сни не такі, як ваші. Мої сни справджуються. І це мене лякає. Мене лякаєте ви. Мені, бачте, наснилися ви і мертвий дракон. Велетенське чудовисько, могутнє, з крилами, які б могли накрити оцю луку. Він звалився просто на вас, але ви залишилися живі, а він помер.
— Чи його убив саме я?
— Цього напевне сказати не можу, але ви там були, і дракон там був. Колись ми, Таргарієни, володіли драконами і наказували їм. Тепер драконів не стало, а ми ще животіємо. Я не хочу померти сьогодні. Самі боги відають, нащо мені таке життя, але й смерті я не прагну. Отже, зробіть мені ласку і вбийте не мене, а мого брата Аеріона.
— Я помирати теж не прагну, — відповів Дунк.
— Ну, я вас точно не вб'ю, пане мій. Ще й відкличу своє звинувачення, хоча з того буде мало зиску, якщо Аеріон не відкличе своє.
Він зітхнув.
— Може статися, що я прирік вас на смерть своєю брехнею. Якщо так, прошу вибачити. Я, мабуть, тепер і сам приречений на якесь із семи пеклів. З моїм щастям — на те, де немає ані краплі вина.
Його пересмикнуло, і на цьому Дунк полишив принца Даерона під холодним тихим дощем.
XIX
Купці стягли свої вози до західного краю луки, де ріс гайок берізок та ясенів. Дунк стояв під деревами і безпорадно роззирався на порожнє місце, де раніше стояла фура лялькарів. Поїхали… Саме цього він боявся. «Я б теж утік, якби не був тупіший за замковий кут.» Він поміркував, де тепер узяти нового щита. Грошей було досить, аби ж тільки знайшовся якийсь на продаж.
— Пане Дункане, — почувся голос із темряви. Дунк обернувся і побачив за собою Баш-Булата із залізним ліхтарем. Під коротким шкіряним кобеняком зброяр був голий по пояс. Його могутні груди й дебелі руки вкривала груба чорна щетина. — Якщо ви прийшли по щита, то дівчина залишила його мені.
Він зміряв Дунка поглядом згори донизу.
— Дві ноги, дві руки. Значить, буде суд двобоєм, так?
— Суд Седмиці. Звідки ви взнали?
— А що вони могли зробити? Поцьомати у щоки і зробити паном у багатій господі? Дзуськи. Радше б відтяли шмат-другий м'яса. А коли не сталося ані того, ані іншого — значить, ще буде божий суд. Тепер пішли за мною.
Його хуру було легко відрізнити по мечеві та ковадлові, намальованих на боці. Дунк зайшов разом зі зброярем досередини. Майстер повісив ліхтаря на гачок, вибрався з мокрого кобеняка і натяг через голову грубу сорочку. З однієї стіни впала дошка на завісах, утворивши столика.