Заплотний лицар

Раптові кроки назовні привернули Раймунову увагу.

— Хто там? — гукнув він, і тут під запону до шатра проліз хлопчик, а за ним худорлявий добродій у просяклому дощем чорному кобеняку.

— Яйк? — підскочив Дунк на ноги. — Що ти тут робиш?

— Я ваш зброєносець, — мовив малий. — Хтось має допомогти вам узброїтися, пане.

— Чи твій вельможний батько знає, що ти утік з замку?

— Хай боги збавлять, сподіваюся, що ні. — Даерон Таргарієн розстібнув кобеняка і скинув його з тендітних плечей.

— Ви?! Чи ви здуріли, що приперлися сюди? — Дунк витяг з піхов ножа. — От узяти б та й пхнути вас у живіт!

— Може, й варто, — визнав принц Даерон. — Та краще налийте келишок вина. Подивіться лишень на мої руки.

Він простяг одну з них і показав усім, як вона тремтить.

Дунк грізно ступив уперед, суплячись.

— Чхати я хотів на ваші руки. Ви про мене казна-що набрехали.

— Я ж мав вигадати щось, коли батько завимагали сказати, куди подівся мій братик, — відповів принц і усівся без запрошення, не зважаючи на Дунка з його ножем. — Правду кажучи, я й не знав, що Яйк кудись там зник. На дні кухля його не було, а більше я нікуди не заглядав, отож…

Він сумирно зітхнув.

— Пане, батько хочуть битися на боці обвинників, — устряг до розмови Яйк. — Я прохав їх цього не робити, та вони не послухали. Батько кажуть, що тільки так здатні захистити Аеріонову та Даеронову честь.

— Та не просив я нікого захищати мою честь, — кисло промимрив принц Даерон. — Хай би її хтось собі забрав, та й захищав на здоров’я. Але ж дзуськи! Маємо те, що маємо. І тому, пане Дункане, я прийшов попередити, що від мене особисто вам ніщо не загрожує. Якщо є на світі для мене щось страшніше за коней, то це мечі — вони важкі й до біса гострі. Я спробую шляхетно всидіти на коні першу сутичку, а далі… от якби ви гарненько торохнули мене по боці шолома — гучно, але не занадто сильно. Ну, ви розумієте. Я значно поступаюся братам в усьому, що стосується бійок, танців, роздумів або читання книжок. Але ніхто з них і наполовину так добре не знається на качанні без тями у грязюці, як я.

Дунк витріщався на принцового сина і питав себе, чи не хоче і цей пошити його в дурні.

— Навіщо ви прийшли?

— Аби попередити, що вас чекає, — мовив Даерон. — Батько наказали Королегвардії битися на його боці.

— Королегвардії?! — сахнувся Дунк.

— Ну, тим трьом із неї, які зараз тут. Дякувати богам, дядько Баелор залишили інших чотирьох у Король-Березі при моєму ясновельможному дідові.