Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
І ось, коли я побачив, як вражений подивом Джо безпорадно обвів голубими очима кухню, мене охопило каяття - але тільки через нього, а не тих двох. Лише перед Джо, перед самим Джо я відчував себе малолітнім страховищем у той час, як вони сиділи й обмірковували, які вигоди можуть спасти на мене від знайомства і сприяння міс Гевішем. Всі були згодні, що міс Гевішем «щось зробить» для мене; думки розходилися тільки щодо форми, в якій це виявиться. Моя сестра наполягала на чомусь матеріальному. Містер Памблечук схилявся до чималенької пожертви на моє навчання якому-небудь пристойному ремеслу - приміром, торгівлі зерном та насінням. Джо вони обоє одностайно затюкали, коли він висунув оригінальну ідею, що мені подарують щонайбільше одну з тих собак, які гризлися за телячі котлети.
- Коли твоя дурна голова нічого кращого не здатна придумати,- заявила моя сестра,- і коли в тебе є якась робота, то краще йди собі й працюй.
Він і пішов.
Коли містер Памблечук розпрощався і моя сестра почала мити посуд, я шаснув у кузню до Джо, дочекався кінця роботи, а тоді озвався:
- Я хотів би щось тобі сказати, Джо, поки ще вогонь не згас.
- Сказати щось, Шпе? - промовив Джо, підсовуючи ближче до горна низеньку лавочку, якою він послуговувався, [76] коли підковував коней.- Ну, то кажи. Я слухаю, Шпе.
- Джо,- почав я, схопившись закасаного рукава сорочки Джо й ставши перебирати його двома пальцями,- -ти пам'ятаєш усе те про міс Гевішем?
- Чи пам'ятаю! - відповів Джо. - Ще й як! Це ж так чудово!
- Мені соромно й казати, Джо, але все це неправда.
- Що ти, Піпе! - скрикнув Джо, відхиляючись назад у крайньому подиві.- Отже, ти…
- Так, ти вгадав, Джо. Це брехня.
- Але ж не все, певно?! Невже ти хочеш сказати, Піпе, що не було ніякої чорної оксамитової каре…- Він не договорив, побачивши, що я заперечливо хитаю головою.- Але бодай собаки були, Піпе? Послухай, Піпе,- він так аж наче хотів переконати мене.- Ну, нехай не було телячих котлет, але бодай собаки були?
- Ні, не було, Джо.
- Ну, хоч один собака? Хоча б щеня? Га?
- Ні, Джо, жодного собаки там не було.
Коли я приречено втупився в Джо, він подивився на мене зовсім розгубленим поглядом.
- Піпе, друзяко! Це ж неможливо, братчику! Послухай, до чого ж це ти так докотишся?
- Жахливо, Джо, правда?
- Жахливо? - скрикнув Джо.- Та це просто неймовірно! Що це тебе затьмарило?
- Не знаю, що мене затьмарило, Джо,- відповів я й, відпустивши його рукав, похнюплено сів просто в попіл біля його ніг, - але все-таки шкода, що ти навчив мене називати кралею даму і що черевики у мене грубі й руки такі пошерхлі.
І тоді я сказав Джо, що я дуже нещасний і що я не зміг нічого пояснити місіс Джо й Памблечукові, бо вони мене геть затуркали, і що у міс Гевішем була така прегарна панночка, страшенно гордовита, і що вона сказала, що я звичайний селюк, і що я сам знаю, що це правда5 і що я хотів би не бути ним, і що всі ці брехні самі собою вийшли, я й не знаю як.
Мова моя була чисто риторична, і добрати ладу в ній Джо було не легше, ніж мені. Але він вивів її поза межі риторики і все поставив на свої місця.
- Одне в цьому безперечне, Піпе,- сказав Джо, трохи розваживши, - що брехня - це і є брехня. Звідки б вона не взялася, її просто не повинно бути, бо як вона виходить [77] від творця брехні, так до нього й приводить. Тож гляди» щоб більше такого не робив, Піпе. Так не станеш незвичайним, друзяко. Та й то ще як сказати, чи ж звичайний ти. Он у дечому ти аж далеко не такий звичайний. На зріст ти малий зовсім незвичайно. І вченістю ти незвичайний.
- Де там, я темний і неосвічений, Джо.
- Е, ти от згадай, якого листа вчора ввечері написав! Ще й по-друкованому! Я не раз бачив листи, і навіть такі, що не прості люди писали, але от жодного там не було, щоб писаний друкованими літерами, їй-же бо,- сказав Джо.
- Я ж нічого не знаю, Джо. Ти це говориш, просто щоб мені було приємно.
- Знаєш, Піпе,- сказав Джо,- так це чи не так, але я гадаю, що перше треба побути звичайним вченим, а вже тоді станеш незвичайним. Ось хоч би й король, що сидить на троні й має корону на голові, - де б він зумів писати закони друкованими літерами, якби перше не вивчився абетки, ще коли був звичайнісіньким принцом, отак! - На підкріплення своїх слів Джо багатозначно шарпнув головою.- І якби почавши з першої літери, не добився до останньої. Я й сам добре знаю, яка тяжка ця наука, хоч і не можу похвалитися, що здолав її.