Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
А все ж… а все ж чи маємо зрадити останню таємницю, турботливо приховуваний секрет вулиці Крокодилів?
Кілька разів у ході нашого звітування ми ставили певні застережні знаки, якнайтактовніше виражаючи наші перестороги. Уважний читач не буде заскочений остаточним поворотом ситуації. Ми згадували вдавано-ілюзійний характер цієї дільниці, проте ці слова мають надто остаточне і принципове значення, щоб окреслити половинчасту й нерішучу її сутність.
Наша мова не володіє поняттями, які хоч трохи дозували б ступінь реальності, визначали її густизну. Скажімо відверто: фатум цієї дільниці полягає в тому, що в ній ніщо не звершується, ніщо не доходить свого definitivum[74], усі починання зависають у повітрі, всі жести зупиняються передчасно і не можуть вийти поза певну мертву лінію. Ми могли вже зауважити і велику буйність, і марнотратність — у намірах, проектах, очікуваннях, яка характеризує цю дільницю. Вся вона є нічим іншим, як ферментацією прагнень, вибуялою завчасу і від того безсилою та порожньою. В атмосфері надмірної легкості тут прокльовується кожна найлегша забаганка, скороминуще напруження спухає і пробивається здутим наростом, вистрілює сіре й легке пагіння пухнастих бур’янів, безбарвних і волохатих маків, зіткане з невагомих тканин гашишу і марень. Над усією дільницею здіймається ліниво-розв’язний флюїд гріха; будинки, крамниці, люди часом здаються тремтінням на її гарячковому тілі, гусячою шкіркою на її гарячкових видіннях. Ніде більше ми не почуваємося настільки загрожені можливостями, вражені близькістю здійснення, поблідлі і знеможені розкішним потрясінням реалізації. Однак цим усе й закінчується.
Переступивши певну точку напруження, приплив зупиняється і відступає, атмосфера гасне і відцвітає, можливості в’януть і розпадаються в ніщо, ошалілі сірі маки піднесення розсипаються на попіл.
Ми будемо вічно шкодувати, що вийшли тоді на мить із підозрілих складів готового одягу. Нам ніколи більше не потрапити до них. Блукатимемо від вивіски до вивіски й сотні разів помилятимемось. Відвідаємо десятки складів, натрапимо на цілком подібні, мандруватимемо поміж рядами книжок, гортатимемо часописи і брошури, довго і плутано звертатимемося до панянок з надмірним піґментом і забрудненою красою, що не зуміють зрозуміти наших бажань.
Будемо блукати в непорозуміннях, поки вся наша лихоманка і все збудження не розвіються в непотрібному зусиллі, в намарне програній гонитві.
Наші надії були непорозумінням, двозначний вигляд закладу й обслуги — видимістю, товар був насправді товаром, а продавець не мав жодних прихованих намірів. Жіночий світ вулиці Крокодильної відзначається цілком помірною зіпсованістю, що заглушена товстими нашаруваннями моральних передсудів та банальної звичаєвості. У цьому місті дешевого людського матеріалу бракує буйства інстинктів, незвичайних і темних пристрастей.
Вулиця Крокодилів була поступкою нашого міста духові новочасності і великоміському падінню добропристойності. Мабуть, нас не вистачило на щось більше, ніж паперова імітація чи фотомонтаж, зібраний із вирізок залежаних торішніх газет.
Таргани
Це діялось у сірі дні, що надійшли після чудової кольоровості батькової геніальної епохи. То були довгі тижні депресії, тяжкі часи без неділь і свят, під закритим небом і в зубожілому краєвиді. Батька тоді вже не було. Горішні кімнати було прибрано, їх винаймали певній телефоністці. З усього пташиного хазяйства в нас лишався єдиний екземпляр — препарований кондор на полиці у вітальні. Там він і стояв у зимному напівмороці зісунутих фіранок — як за життя, на одній нозі, в позі буддійського мудреця, його аскетичне, гірке і всохле лице закам’яніло виразом остаточної байдужості та відречення. Очі йому випали, а з виплаканих, усе ще сльозавих очниць сипалася тирса. Лише зроговілі єгипетські нарости на міцному голому дзьобі та лисій шиї, а ще блякло-блакитні ґудзи надавали його старечій голові чогось гідного й піднесеного.
Його пір’їсту мантію в багатьох місцях пожерла міль, і вона весь час губила м’яке сіре оперення, що його раз на тиждень Аделя вимітала разом із безіменною кімнатною пилюкою. У вилисілих місцях прозирала мішковина, з якої лізло конопляне клоччя. Я потайки дорікав матері за легкість, із якою вона перейшла до звичного укладу після втрати батька. Вона ніколи не любила його, думав я, й позаяк батько не закоренився в серці жодної жінки, то й не міг урости в жодну реальність і завжди відлітав на життєві периферії, до напівреальних регіонів на межі дійсності. Він навіть не заслужив собі гідної громадянської смерті, думав я, все в нього мусило бути дивне й сумнівне. Я вирішив, що слушної миті заскочу матір відвертою розмовою. Того дня (він був тяжкий і зимовий, зранку вже присипаний пухом присмерку) мати мала міґрень і самотньо лежала на софі у вітальні.
74
Тут: кінцева сутність, розв'язка.