Друге життя Брі Таннер

Хтось був здивований таким коротким терміном, ще хтось – наляканий.

– Вони ніколи в житті не здогадаються, – запевнив нас Райлі, – що усі ми – одностайно – чекатимемо на них. І на закуску я приберіг найприємніше. Їх усього-на-всього семеро.

Запала мить недовірливого мовчання. А тоді обізвався Рауль:

– Скільки?

Крісті витріщилася на Райлі з такою самою невірою в очах, а кімнатою прокотився шепіт.

– Семеро?

– Ти жартуєш?

– Цить! – відтяв Райлі. – Я не шуткував, коли казав, що цей клан небезпечний. Вони мудрі й… хитрі. Нещирі. На нашому боці буде сила, а на їхньому – облуда. Якщо ми купимося на їхні хитрощі, переможуть вони. Та якщо битва почнеться на наших умовах… – Райлі не закінчив фрази, тільки посміхнувся.

– Виступаймо просто зараз, – нетерпляче гукнув Рауль. – І швидко з ними покінчимо.

Кевін з ентузіазмом загарчав.

– Не так прудко, бовдуре. Сліпо бігти на злам голови нам аж ніяк не допоможе, – докірливо присадив його Райлі.

– Розкажи нам про них усе, що тільки можна, – попросила Крісті, кинувши на Рауля зверхній погляд.

Райлі завагався, наче намагався сформулювати думку.

– Що ж, із чого почати? Мабуть, із того… що ви знаєте про вампірів далеко не все, що вам варто знати. Не хотів від самого початку вас занадто ошелешувати інформацією, – він зробив іще одну паузу, а всі навколо втупилися в нього збентеженими поглядами. – У вас уже є деякий досвід із тим, що ми називаємо «даром». Серед нас є Фред.

Усі поглянули на Фреда – точніше зробили спробу. З виразу обличчя Райлі я одразу збагнула: Фредові не сподобалося, що його вирізнили з-поміж інших. Схоже було, що Фред увімкнув свій «дар» – як назвав це Райлі – на повну потужність. Райлі скулився і швидко відвів погляд. Але я й досі нічого не відчувала.

– Так… ну… є вурдалаки, які мають особливі вміння – понад нашу звичайну силу й загострені чуття. Ви вже з таким стикались у… нашому клані, – тепер він уже старався уникати Фредового імені. – Дар – річ рідкісна, трапляється, може, раз на п’ятдесят вампірів, і всі дари різні. Різновидів дуже багато, і в декого дар потужніший, ніж в інших.

Почулися численні перешіптування – присутні обмінювалися думками, чи вони часом теж не обдаровані. Рауль наприндився, наче вважав, що він точно талановитий. Та наскільки я могла судити, єдиним унікальним вурдалаком, який вирізнявся із загалу, був той, що зараз стояв поряд зі мною.

– Увага! – звелів Райлі. – Я вам кажу це зовсім не для розваги.

– А цей ворожий клан… – перебила його Крісті, – серед них є обдаровані?

Райлі схвально кивнув.

– Атож. Я радий, що бодай хтось здатен скласти два і два.

Рауль заголив верхні зуби.

– Члени цього клану не просто обдаровані – вони небезпечно талановиті, – вів далі Райлі, стишуючи голос до ледь чутного шепоту. – Серед них є вампір, який уміє читати думки, – Райлі вдивлявся в наші обличчя, намагаючись збагнути, чи ми усвідомили важливість цього відкриття. – Уявіть, люди! Він зазиратиме просто вам у голови! Якщо ви нападатиме, він знатиме про кожен ваш рух, щойно ви про це подумаєте. Хтось кидається ліворуч – а він уже про це знає.