ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
- Автор: Бедь Віктор
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних факультетів, а також для працівників правоохоронних органів і тих, хто цікавиться проблемами юридичної психології.
Основна відмінність між ними полягає в тому, що темперамент визначений переважно природженими біологічними властивостями нервової і ендокринної системи людини, тоді як у становленні характеру відіграють визначну роль середовище і виховання. Характер людини формується упродовж життя, в процесі діяльності і спілкування.
У характері кожної людини потрібно бачити єдність стійких і динамічних властивостей. Основа характеру закладається поступово, закріплюється в процесі життя і стає типовою для цієї людини, а конкретні вияви характеру можуть видозмінюватися залежно від ситуації, в якій знаходиться людина, під впливом людей, з якими вона спілкується. Залишаючись сама собою, вона може виявляти то більшу, то меншу щирість чи замкненість, рішучість або нерішучість, твердість чи м'якість. Помітні зміни в поведінці людини обумовлюються і тимчасовими станами психіки. Життєрадісна людина може стати похмурою, спокійна — афективною і т. ін.
Проблема типології характерів дотепер повністю не розв'язана. Одна з найбільш повних і цікавих типологій характеру розроблена К. Леонгардом (Берлінський університет ім. Гумбольдта) і А. Личко (Ленінградський психоневрологічний інститут ім. В. Бехтерева). Основою типології є поняття акцентуації характеру — крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, що відбивається на всій поведінці людини, створює особливий стиль її дій і вчинків. Враховуючи практичну значущість для юриста типології характеру при вивченні людей і врахуванні особливостей їхнього характеру в юридичній діяльності, цей матеріал досить повно наведено в додатку 1.
При розв'язанні проблеми виховання характеру слід виходити з того, що характер людини визначається тими соціальними умовами, в яких вона живе і діє. Тут важливі два моменти. З одного боку, риси характеру представляють собою продукт суспільно-історичних умов в їхньому загальному вигляді. Загальні соціальні, типові обставини життя людей, однакові суспільні умови формують загальні сторони і риси їхнього характеру. З іншого боку, індивідуальна, неповторна своєрідність життєвого шляху, умов життя і діяльності кожної окремої людини викликає індивідуальні особливості характеру, приводить до розвитку і закріплення в характері індивідуальних особливих рис.
Спонукання, які породжуються обставинами життя, є тим «будівельним матеріалом», з якого складається характер. Тому формування і розвиток характеру пов'язані з відбором і закріпленням в людині соціально ціннісних мотивів поведінки. Витоки характеру і ключ до його формування — в мотивах його діяльності та поведінки.
У виробленні рис характеру людини суттєву роль відіграє колектив. Співдружність, розуміння, взаємодопомога, а також вимоги, які висуває колектив щодо поведінки своїх членів, розвивають у людей моральні норми, котрі стають критерієм їхніх вчинків і дій, перетворюючись із часом у риси характеру. Видатний німецький філософ І. Кант з цього приводу зауважив: «…Тутголовне не те, що робить із людини природа, а те, що вона робить із себе, бо перше стосується темпераменту. і лише друге свідчить про те, що в неї характер».
Здібності — психічна властивість особистості, яка представляє собою сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які дозволяють їй успішно оволодівати чи займатися тією чи іншою діяльністю. Здібності характеризують можливості особистості для досягнення успіхів у навчанні і в праці. С. Рубінштейн, якому належить заслуга в розробці основних положень психології здібностей, відзначає: «…Здібності людини — це вияви, сторони його здатності до навчання і праці».
Заперечуючи тотожність здібностей і таких суттєво важливих компонентів діяльності, як знання, вміння і навички, психологія підкреслює їхній взаємозв'язок, єдність. Взаємозв'язок виявляється у тому, що освоєння знань, вироблення умінь і навичків передбачає наявність здібностей, а формування і розвиток здібностей до певної діяльності передбачає освоєння пов'язаних із нею навичків, умінь і знань. Таким чином, здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, а в динаміці їх набуття, тобто в тому, наскільки швидко, легко засвоюється процес оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок, необхідних для цього виду діяльності.
У структурі особистості здібності тісно пов'язані з такими рисами, як специфічні особливості пам'яті, емоційні властивості, риси характеру, якості інтелекту. Існують підходи, в основі яких здібності тлумачаться тільки як біологічний феномен (вроджені) чи тільки як набуті властивості особистості. Яка ж природа здібностей насправді?
Усі перелічені види здібностей не даються людині у готовому вигляді як щось вроджене. Вони формуються і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Але здібності несуть у собі природні передумови розвитку у вигляді задатків. Задатки — це вроджені анатомофізіологічні особливості мозку, нервової системи, органів чуття людини, які ставлять природну основу розвитку її здібностей. Задатки як природні особливості особистості багатозначні і можуть реалізовуватися в різних видах здібностей. При цьому розрізняють вроджені (природжені) і спадкові задатки. Перші можуть бути зумовлені не лише спадковістю, а й умовами розвитку; другі включають в себе те, що передається індивіду від його предків.
Здібності відчуттів, емоціональної збудливості, психомоторики розвиваються на основі вроджених, але не обов'язково спадково схожих з батьківськими, задатків. Педагогічні, управлінські здібності задатків не мають і формуються лише в процесі навчання, виховання і практичної діяльності.
Усі здібності людини як психічні явища можуть бути класифіковані в чотири групи: елементарні, складні, загальні й особисті.
Елементарними загальними здібностями, притаманними всім людям, хоча і різною мірою їх вияву, є основні форми психічного відображення: здатність відчувати, сприймати, думати, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Кожен елементарний вияв цих здібностей є відповідною дією, яка виконується з різним сенсорним, розумовим, вольовим, мнемонічним успіхом. Ці елементарні загальні здібності лежать в основі трьох інших груп.
Елементарними особистими здібностями, які властиві вже не всім людям і які мають у різних осіб значні індивідуальні особливості, є такі, наприклад, як окомір, музичний слух, критичність мислення, смислова пам'ять, спостережливість. Такі складні властивості індивіда виявляються у відповідній специфічній діяльності, якість якої і залежить від цих особливостей особистості.
Складними загальними здібностями, якими в тій чи іншій мірі наділені всі люди, є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним, естетичної і моральної діяльності. Кожна з тих, що входить у цю групу здібностей, являє собою складну структуру властивостей особистостей. Тому на відміну від елементарних здібностей, про які говорять в однині: «здібність мислення» — про складні здібності говорять у множині: «здібності до навчання, до праці» і т. д.
Складні особисті здібності в історії людства розвивалися спочатку до ремесел, а потім до професій. Їх іноді називають професійними, специфічними, спеціальними, особливими. До них належать педагогічні здібності, організаторські, конструкторські і т. д.