ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
- Автор: Бедь Віктор
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних факультетів, а також для працівників правоохоронних органів і тих, хто цікавиться проблемами юридичної психології.
Меланхоліком називають людину, схильну до глибоких переживань, болісно чутливу, з пониженою активністю, з нестійкою увагою. Меланхолік уразливий, недовірливий, болісно реагує на найменші образи, замкнутий. Як вважав І. Павлов, він чи не найнещасніший серед інших людей. Для меланхоліка кожне явище життя стає гальмівним його агентом, він ні в що не вірить, ні на що не сподівається, в усьому бачить і очікує погане, небезпечне. За неблагополучних обставин у меланхоліка може розвинутися відчуженість. У контакт із іншими людьми входить дуже вибірково. Мова в'яла, міміка і жести часто відсутні.
Чому кожній людині корисно знати особливості свого темпераменту? З якою метою юристу слід вивчати темперамент обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого та інших?
По-перше, виявлення особливостей темпераменту дає можливість людині вибрати для себе більш підходящу сферу діяльності, яка відповідає його типу ВНД. Не існує «поганих» чи «хороших» темпераментів, оціночний підхід у цьому разі недоречний. Кожен темперамент у конкретних видах діяльності має свої достоїнства і недоліки. Навряд чи меланхолік успішно справиться з обов'язками начальника відділу боротьби з організованою злочинністю. Можна вважати невдалим вибір професії прокурора чи судді для холерика.
По-друге, існування в психіці людини стійких динамічних характеристик, які формуються на основі біологічних факторів, дозволяє їй найоптимальніше витрачати свої енергетичні можливості. Знаючи свій темперамент, будь-який працівник може усвідомлено регулювати режим, ритм, інтенсивність різних сфер діяльності.
По-третє, темперамент зумовлює індивідуальний стиль діяльності особистості. Саме особливості темпераменту визначають шляхи і способи роботи слідчого, інспектора карного розшуку, начальника митної служби та ін.
По-четверте, знання свого темпераменту і темпераменту інших людей дозволяє юристові більш правильно будувати взаємини з ними, впливати на них силою прикладу. Так, поривчастість холерика можна усунути тактовністю, стриманістю. Висловлювати критичні зауваження меланхоліку доцільно лише наодинці, в делікатній формі, торкаючись його ділових чи особистих якостей тощо.
Для віднесення тої чи іншої людини до певного виду темпераменту слід вивчити у нього ступінь виразності, насамперед таких рис, як активність, емоційність, особливості психомоторики (зв'язок психічних процесів із рухами і діяльністю людини). Для цього використовуються різні методи психології (спостереження, експеримент, психологічні тестування та ін.), котрі розглянуті в розділі 2.
Характер — це інтегральна (єдина ціла) властивість, яка включає найрізноманітніші психічні явища особистості.
У перекладі з грецької «характер» означає «печать», «чеканка». У виразі «це характерно для нього» міститься таке: певні дії, вчинки людини є для неї типовими, закономірними. Характер особистості ніби накладає певний відбиток на її поведінку, на її стосунки з іншими людьми. Він визначає склад особистості, визначеність людини як суб'єкта діяльності, спілкування, пізнання.
«Риси характеру, — писав С. Рубінштейн, — це ті суттєві властивості людини, з яких із певною логікою і внутрішньою послідовністю випливає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються як не сумісні з ними, протилежні їм, інші».
Які ж суттєві властивості, що виділяються і закріплюються в людині, стосуються її характеру?
Щодо характеру, то йому притаманні лише ті властивості (риси, якості), котрі виражають ставлення людини до основних аспектів життя і діяльності. Характер може проявитися як в цілях, які людина ставить собі, так і в засобах і способах, якими вона прагне досягти їх. При цьому виділяють:
- ставлення людини до суспільства, навколишнього світу і до окремих людей (чуйність, гуманність, агресивність, альтруїзм чи асоціальність і т. д.);
- ставлення до діяльності (працелюбство, активність, ініціативність, діловитість, організованість чи антиподи цих рис);
- ставлення до речей (акуратність — неохайність, бережливість — марнотратство, сумлінність — халатність та ін.);
- ставлення до самого себе (скромність — пихатість, самокритичність — некритичність тощо).
Таким чином, у психології під характером розуміється сукупність особливостей (рис) людини, котрі складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні і визначають своєрідність її поведінки в певних життєвих ситуаціях.
Не можна погодитися з думкою тих дослідників, які розглядають характер як щось незмінне в психіці особистості, незалежне від суспільних умов. Як стійке цілісне утворення, характер людини формується всім укладом життя, що включає в себе певний спосіб дій в єдності з об'єктивними умовами. Спосіб же дій людини завжди виходить із певних потреб і мотивів, включає спосіб думок, почуттів і спонукань. Відповідно, в характері людини завжди можна виділити:
інтелектуальні риси: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок та ін. Їхній високий розвиток багато в чому визначає відповідне ставлення людини до навколишньої дійсності (принциповість, упевненість, самостійність і т. п.);
емоційні риси: рвучкість, уразливість, гарячковість, байдужість та ін. Ці риси характеру також відіграють велику роль у житті людини. Річ у тім, що її ставлення до світу, діяльності, речей, інших людей і до себе завжди переживається, тобто виражається в почуттях і емоціях;
вольові риси: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання та ін. Вольові риси є складовими характеру, його твердістю. Від Аристотеля йде ототожнення характеру з вольовими рисами особистості, тобто характер поділяється на сильний і слабкий залежно від прояву вольових рис. Виражаючи своє ставлення до будь-чого чи будь-кого, людина здійснює певні дії і вчинки, котрі потребують вольових зусиль. За словами С. Рубінштейна, у вольових вчинках характер, з одного боку, складається, а з іншого — проявляється.
Як властивість особистості характер тісно пов'язаний з темпераментом. У деяких випадках їх важко відділити один від одного. Фізіологічний механізм, основа характеру, за висловом І. Павлова, отримав назву «сплаву» типологічних властивостей вищої нервової діяльності (темпераменту) і складних, стійких систем тимчасових зв'язків, які утворюються в корі головного мозку людини в результаті життєвого досвіду, під впливом умов її життя і діяльності. Водночас характер людини справляє сильний вплив на виявлення темпераменту, на його зміну і вияв у діяльності людини.