Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Яка Пугачова?
— Нова. Клонована, — пояснив водій.
Хрещатиком уперед–назад сунули пасажирські потяги — причеплені до парових тракторів платформи, на яких стояли люди. Зупинок не було, бо потяги сунули так повільно, що кожен бажаючий міг зіскочити чи навпаки — стрибнути на платформу в будь–якому місці.
На Хрещатику тулилися крамнички з фанери, картону й бляхи, де за хлібні талони можна було виміняти банку «чайна–коли» або пачку афганської жуйки з наркотиками. Найдефіцитнішим і найдорожчим товаром були антибіотики та батарейки до ліхтариків.
На Майдані, під монументом Незалежності, на тому місці, де завжди в грудні ставили новорічну ялинку Гайдук побачив стаціонарну шибеницю на шість висячих місць. На шибениці ніхто не висів.
— Тут по суботах засідає народний трибунал, — сказав водій. — Судять колишніх… Вирок виконують негайно. Днями повісили п'ять чоловік: брата Клинкевича, одного прокурора, одного жандармського генерала, двох олігархів.
— А що з самим Клинкевичем?
— Не знаю. Ходять чутки, що його бандюки зарізали разом з Мотрею. За наказом Сірого Князя. Якісь діаманти не поділили. Господи, прости, — перехрестився водій. — А який красень був.
Гайдук відкрив праві дверцята, щоб краще розгледіти Майдан, щедро обставлений блакитними кабінками біотуалетів:
— А багато людей приходить на такі трибунали?
— Дуже багато. Хто що знає про підсудних — виходить, розповідає. В людей багато гніву на цих… Приходять кріпаки з сіл… Розповідають страшні речі. А потім суддя питає: який вирок ці виродки заслужили? І народ кричить: Смерть! Смерть!
Гайдук згадав спогади якогось киянина про давно забуту Другу світову війну Той твердив, що на Майдані вже стояла колись шибениця, на якій вішали німецьких генералів і полковників. Гайдук цьому не повірив, подумав, що це ще один народний міф.
— А гроші якісь у вас ходять? Карбованці, глобо, юані?
— Ні, — похмуро похитав головою шофер. — Тимчасові талони ЦКР, які підробити — раз плюнути. В мене справжні талони вкрали, довелося міняти золотий годинник на фальшиві. Якби не їдальня…
Побачивши посеред Європейської площі велике брезентове шапіто з написом КСЕНЯ і рекламою «Кожен заслуговує на щастя. Заходь до нас!». Гайдук подумав, що, незважаючи ні на що, Київ повертається до життя. Принаймні, сексуального.
Ще більше пожвавлення панувало на Подолі, при в'їзді до China‑town: мерехтіли кольорові ліхтарики, на вулиці Сагайдачного снували рикші, а сама вулиця перетворилася на суцільний торговельний ряд, де можна було поїсти китайські страви, купити м'ясо й східні прянощі, свіжі овочі. Це найбільше вразило Гайдука.
— Китайози перші пристосувалися, — з заздрістю зазначив шофер. — Великий народ.
Гайдук з цим погодився.
23
Засідання ЦКР відбувалося у неділю, 12 лютого, в приміщенні бібліотеки Києво–Могилянської академії — вихолодженому залі, зі стелі якого частково, островами, обвалився тиньк, відкривши дранку. Ці острови злиднів вважалися, очевидно, елементом архітектурного оздоблення, надаючи залу, як гадали господарі, поважного середньовічного вигляду. На стінах, над високими старовинними книжковими шафами, висіли вкриті пліснявою портрети бородатих ректорів Могилянки, серед яких можна було пізнати хіба що Брюховецького і чомусь безбородого Ломоносова. Туалету в бібліотеці не передбачалося, тому учасники засідання час від часу вибігали у двір, де стояли кабіни біотуалетів, вкриті студентським сороміцьким бароковим графіті. Всього зібралося чоловік п'ятдесят — усі, крім Олі, не знайомі Гайдуку молоді люди, які не звертали на генерала жодної уваги. Проголосували порядок денний, в якому двадцять першим питанням стояло коротке: працевлаштування Гайдука І. П. Сиділи за довгими незручними столами, на яких заздалегідь Оля розклала проекти порядку денного та деякі довідки і резолюції. Слово надали Василю Волі. На подіум вийшов невисокий молодий чоловік, білявий, з твердим поглядом сіро–сталевих очей та енергійними жестами досвідченого народного трибуна. Гайдук спочатку не впізнав його. «Воля. Дуже гарний псевдонім, щоправда, трохи прямолінійний. Потрібен ще лідер з прізвищем Земля», — подумав він.
Воля не був схожий на колишнього лідера ЛУК Василя Капрана — не тільки тому що мав інший колір волосся та іншу зачіску На його, колись молоде, привабливе обличчя лягла печатка вселенської скорботи й державної рішучості; владні зморшки біля рота виказували в ньому людину, що не терпить заперечень.