Російські казки
- Автор: Російський народ
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-114-4
- Переводчик: Н. Ганжа
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Російські казки». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього шкільного віку.
Взяв дурник із собою сокиру і вирушив до лісу. Ходив-ходив по лісу і вгледів високу сосну — верхівкою хмар сягає, а обхопити її можна хіба втрьох.
Зрубав він сосну, почав од гілок очищати. Підійшов до нього дідок.
— Здрастуй, — каже, — синку!
— Здрастуйте, дідусю!
— Що це ти, синку, робиш, навіщо таке велике дерево зрубав?
— Та ось, дідусю, цар обіцяв віддати свою дочку заміж за того, хто йому летючий корабель збудує, я й будую.
— А хіба ти зможеш такий корабель змайструвати? Це діло непросте, певно, й не впораєшся.
— Просте не просте, а спробувати треба: мо’, впораюсь. Ось і ви до речі підійшли: старі люди досвідчені, багато знають. Може, ви мені щось і порадите.
Дідок каже:
— Ну, коли просиш поради, слухай: візьми свою сокиру і обтеши цю сосну з боків. Ось так!
І показав, як треба обтесувати.
Послухав хлопець старого — обтесав сосну так, як той показав. Обтесує він, дивується: сокира сама так і ходить, так і ходить!
— Тепер, — каже дідок, — оброби сосну з кінців. Ось так і ось так!
Дурник дідові слова повз вуха не пропускає: як старий показує, так він і робить. Закінчив роботу, дід похвалив його і каже:
— Ну, тепер не гріх відпочити і підживитися трохи.
— Ех, дідусю, — каже дурник, — для мене їжа знайдеться. Оцей окраєць черствий. А вас же чим пригостити? Ви, певно, і не вгризете мого гостинця.
— Ану, синку, — каже дідок, — дай-но свій окраєць!
Дурник подав йому окраєць. Дідок узяв його в руки, подивився, помацав і каже:
— Не такий уже й черствий твій окраєць!
І подав його дурнику. Взяв дурник окраєць — очам своїм не вірить: перетворився окраєць на м’який білий коровай.
Як поїли, старий і каже:
— Ну, тепер будемо вітрила чіпляти.
І дістав з-за пазухи відріз полотна. Дід показує, дурник старається, на совість усе робить — і вітрила поставлені.
— Сідай тепер у свій корабель, — каже дід, — і лети, куди тобі треба. Та дивись, пам’ятай мій наказ: дорогою бери у свій корабель усякого, кого зустрінеш!
Тут вони і попрощались. Старий своєю дорогою пішов, а дурник на свій корабель сів, вітрила розправив. Надулись вітрила, піднявся корабель у небо, полетів швидше сокола. Летить трохи нижче хмар ходячих, трохи вище лісів стоячих…
Летів-летів дурник і бачить: лежить на дорозі чоловік — вухом до сирої землі припав. Спустився він і каже:
— Здрастуйте, дядечку!
— Здоров, парубче!
— Що це ви робите?
— Слухаю я, що на тому кінці землі діється.
— А що ж там діється, дядечку?
— Співають-заливаються там пташки голосисті, одна від одної краще!
— Який же ви слуховитий! Сідайте до мене в корабель, полетимо разом.
Слухайло не став відмовлятися, сів на корабель, і полетіли вони далі.
Летіли-летіли, бачать: стрибає чоловік на одній нозі, а друга до вуха прив’язана.
— Здрастуйте, дядечку!
— Здоров, парубче!
— Чого це ви на одній нозі стрибаєте?
— Та якщо я другу ногу одв’яжу, то за три кроки весь світ переступлю!
— Он який ви прудкий! Сідайте до нас.
Скороходець відмовлятися не став, заліз у корабель, і полетіли вони далі. Багато чи мало пролетіли, дивляться: стоїть чоловік із рушницею, приціляється. А в що налучається — хтозна.
— Здрастуйте, дядечку! В кого ви приціляєтесь — ні звіра, ні птаха не видно?
— Ич, які ви! Та я й не стану близько стріляти. Приціляюся я в тетерука, що сидить на дереві миль за тисячу звідси. Отака стрільба мені до душі!
— Сідайте з нами, полетимо разом!
Сів і Стрілько, і полетіли всі вони далі. Летіли вони, летіли і бачать: іде чоловік, несе на спині величезний лантух хліба.
— Здрастуйте, дядечку! Куди йдете?
— Іду роздобути собі хліба на обід.
— Навіщо ж вам іще хліб? У вас і так повний мішок!
— Та що тут! Цього хліба мені на один зуб. А щоб насититись, мені треба у сто разів більше!
— Он як! Сідайте до нас у корабель, полетимо разом.
Сів і Ненажера в корабель, полетіли вони далі. Над лісами летять, над полями летять, над річками летять, над селами й хуторами летять. Дивляться: ходить чоловік біля великого озера, головою хитає.
— Здрастуйте, дядечку! Що це ви шукаєте?
— Пити хочу, от і шукаю, де б напитися.
— Так перед вами ж ціле озеро! Пийте, скільки влізе!
— Цієї води мені на один ковток.
Здивувався дурник, здивувалися його товариші й кажуть:
— Не горюй, знайдеться і для тебе вода. Сідай із нами на корабель, полетимо далеко, буде тобі багато води!
Випивайло сів на корабель, і полетіли вони далі. Скільки летіли — невідомо, аж бачать: іде чоловік до лісу, а за плечима в нього в’язка хмизу.