Російські казки
- Автор: Російський народ
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-114-4
- Переводчик: Н. Ганжа
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Російські казки». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього шкільного віку.
Царевич погнався за нею; їхав, їхав, кози не добув, а повернувся назад — і царівни нема! Що робити? Як цареві на очі показатися?
Убрався царевич таким старезним дідом, що й упізнати його не можна, прийшов до палацу і каже царю:
— Ваша величносте! Найміть мене череду пасти.
— Гаразд, будь пастухом; як прилетить змій триголовий, дай йому три корови, як шестиголовий — дай шість корів, а як дванадцятиголовий — то відрахуй дванадцять корів.
Іван-царевич погнав череду горами, долами; раптом летить з озера змій триголовий:
— Гей, Іване-царевичу, за яке ти діло взявся? Тобі б воювати, доброму молодцю, а ти череду пасеш! Ану, — каже, — віджени мені трьох корів.
— А не жирно буде? — спитав царевич. — Я сам у день їм по одній качечці, а ти трьох корів захотів… Не буде тобі жодної!
Змій розлютився і замість трьох схопив шість корів; Іван-царевич враз перекинувся на ясного сокола, відтяв змієві три голови і погнав череду додому.
— Що, дідусю, — питає цар, — чи прилітав триголовий змій, чи дав ти йому трьох корів?
— Ні, ваша величносте, жодної не дав!
Наступного дня жене царевич череду горами, долами; прилітає з озера змій шестиголовий і вимагає шість корів.
— От ти, чудо-юдо ненажерливе! Я сам у день їм по одній качечці, а ти чого захотів! Не дам тобі жодної!
Змій розлютився, замість шести захопив дванадцять корів; а царевич обернувся ясним соколом, кинувся на змія і відтяв йому шість голів.
Пригнав додому череду, а цар і питає:
— Що, дідусю, прилітав шестиголовий змій, набагато моя череда зменшилася?
— Прилітати прилітав, та нічого не взяв!
Пізно ввечері обернувся Іван-царевич мурахою і крізь маленьку шпаринку заліз у кришталеву гору, дивиться — а в кришталевій горі сидить царівна.
— Здрастуй, — каже Іван-царевич, — як ти сюди потрапила?
— Мене викрав змій дванадцятиголовий, живе він у батьковому озері. У тім змії скриня захована, у скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яйце, у яйці — насінина; як ти уб’єш його й дістанеш цю насінину, тоді можна буде кришталеву гору знищити й мене визволити.
Іван-царевич виліз із тієї гори, убрався пастухом і погнав череду.
Раптом прилітає змій дванадцятиголовий:
— Гей, Іване-царевичу! Не за своє ти діло взявся: тобі б, доброму молодцю, битися, а ти череду пасеш… Ану відрахуй мені дванадцять корів!
— Жирно буде! Я сам у день їм по одній качечці, а ти чого захотів!
Почали вони битися, і довго билися чи ні — Іван-царевич переміг змія дванадцятиголового, розрізав його тулуб і в правому боці знайшов скриню. У скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яйце, в яйці — насінина.
Узяв він насінину, запалив і підніс до кришталевої гори — гора розтала.
Іван-царевич вивів звідти царівну і привіз її до батька, батько зрадів і каже царевичу:
— Будь ти моїм зятем!
Тут їх і повінчали.
На тому весіллі і я був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в роті не було.
Летючий корабель
Жили собі дід і баба. У них було троє синів — двоє старших розумом зажили слави, а молодшого всі дурником називали. Старших баба любила — вдягала чисто, годувала смачно. А молодший у драній сорочці ходив, чорну скоринку жував.
— Йому, дурнику, все одно: він нічого не мислить, нічого не розуміє!
Якось дійшла до того села новина: хто збудує цареві корабель, щоб і морем ходив, і понад хмарами літав, за того цар свою дочку віддасть. Вирішили старші брати спробувати щастя.
— Відпустіть нас, батьку й ненько! Мо’, котрийсь із нас царевим зятем стане!
Зібрала мати старших синів, напекла їм у дорогу пирогів білих, насмажила-наварила курятини й гусятини:
— Ідіть, синочки!
Пішли брати до лісу, стали дерева рубати й пиляти. Багато нарубали-напиляли. А що далі робити — не знають. Стали вони сперечатись і лаятись, тільки й дивись, що один одному в чуба вчепляться.
Підійшов до них якийсь дідок і питає:
— Через що, парубки, сваритесь? Може, і я вам яке слово на користь скажу?
Накинулись обидва брати на старого — слухати його не стали, поганими словами облаяли і геть прогнали. Пішов дідок.
Посварилися брати ще, з’їли всі свої запаси, що їм мати дала, і повернулися додому ні з чим… Як прийшли вони, почав молодший проситися:
— Відпустіть тепер мене!
Стали мати й батько його відмовляти:
— Куди тобі, дурню, — тебе вовки дорогою з’їдять!
А дурень усе своє править:
— Відпýстите — піду, і не відпýстите — піду!
Бачать батько й мати — ніяк його не переспориш. Дали йому в дорогу окраєць чорного сухого хліба і випровадили з дому.