Чінгісхан

— Ось що говорять боби, як мене старі люди вчили. Є в степу джигіт, хоч і молодий, а великий батир. Тигра зустріне — не боїться, стрілу в нього пустить. Десять розбійників зустріне, — першим на них кидається і всіх рубає. Цей джигіт за тобою страждає, не спить уночі, все слухає любовні пісні співця-бахші і дивиться на небо… «її очі, — каже, — як оці зірки». Я бачу, що ти зітхаєш? Хіба я правду кажу?

Гюль-Джамал здригнулася. Задзвеніли золоті і срібні монети, нашиті на сорочці. Вона взяла одну монету і хотіла її одірвати, але монета це піддавалась.

— Ене-джан, принеси ножиці!

Ілан-Торч прошепотіла вкрадливо:

— А де твій маленький ножик з білою ручкою? Як степова дівчина, ти завжди його носила за поясом.

Тінь тривоги гайнула по обличчю Гюль-Джамал. Стара туркменка поважно підвелась і принесла з юрти великі ножиці, що. ними обстригають нитки, коли тчуть килим. Гюль-Джамал зрізала з сорочки тоненьку золоту монету і стисла її в смаглявій руці.

— Ти зараз вигадала казку про нудьгуючого джигіта.

Чому ти не називаєш його імені?

— Боби мені не кажуть цього. Тільки серце твоє підкаже ім’я того, хто безмежно кохає.

— Кипчаки мене силоміць вивезли сюди до гарему падишаха, коли в степу багато джигітів змагалися за мене. Але хіба нас, дівчат, питають старі, до кого поривається наше серце?

— Ця сорока-білобока все сплутала, — сердито перебила стара туркменка. — У дружини падишаха може бути на серці лише одне ім’я — нашого володаря, Мухаммеда хорезм-шаха, прекрасного, як Рустем[57], і хороброго, як Іскендер. І кожна жінка у палаці живе тільки для нього і тільки про нього думає. Не слухай оцю лукаву жінку, Гюль-Джамал!