День гніву
- Автор: Косач Юрий
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-104-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:
— Віват Хмельницький!
Обняла двох рейтарів і йшла за ними в першому ряді.
— Ти, faquin, довго ще будеш за панів наставляти лоба, Гартгайме-обрісте?..
— В саме серце їм залізо!..
— В підле серце, в черево гадам!..
Рейтари, стримуючи натиск Ґанджі, упали духом — Франкгайм вів свою компанію до Хмельницького. А власне в темені, в заколоті, чорт знав, до кого вона йшла. Ландскнехти знали лиш сікти й палити, про інше не питали. Перекушували патрон і смалили. З Гартгаймом йшли, бо йшли з ним через всі краї Європи.
— Капітане, — крикнув громово Франкгайм, — пізнаєш левів старого Бернарда?.. — і, добивши до Хмельницького, шпурнув перед ним прапор затяжної корогви.
— Vivat Chmielnitzky praefectus!..
— Vivat Chmielnitzky dux![155]
Від козацького штурму Гартгайм покотився.
— Не сікти, — крикнув Хмельницький, — живцем брати, на пардон!
Шовк прапору зашамшів під ногами коня, що басував.
Під бердишами козаків, а вони перлись на кулі й на рапіри, ломилась німецька стіна. Збоку присвічували лучинами й полум’яні смуги лягали далеко в степу, полошили трави.
Бердиші жаско висвистували в повітрі, розчімхували шоломи, як шкаралущі; відскакували нараменники й затяжці падали на сиру землю, качались в калюжах крові.
— Kots Leichnam!.. (Гартгайм відбивався палашем, сам четверт — із офіцерами — Ґрумбахом, Лоренцом, Колем і профосом[156].) В Дикому Полі загину, але не скажуть: Гартгайм не сповнив ордонансу.
— Єзус Марія. Залізо їм в серце, лятронам, панам-скурчибикам, всій Короні польській. Покинули нас, Матер Деї, не діждав Іллеру побачити синього. Рубай їх, Лоренце, бий, Ґрумбаху. Камрате, Vorwärts!..[157] Камрати, не пускайте їх…
Георг Бурґгардт лежав уже з розколеним черепом, Кунрат стогнав під купою побитих, всі камрати відступали.
— Гартгайме, піддайся на пароль, пардон усім!..
У відсвіті блиснуло обличчя Франкгайма.
— Пардон від префекта Хмельницького, чуєш, старий дурню?..
Рейтари кидали рапіри й мушкети. Ішли в темінь, шукаючи очима Хмельницького.
— Дурні, прости Боже, пардон, пардон!..
Франкгайм відходив із залізною компанією, приєднувався до реґіменту Кричевського, що виходив чолом у степ. На сході вже сіріло. Гартгайм лежав на бойовищі. Хтось під’їхав кінно. В сіряві світанку виросла ця постать в бурці, як з крилами за плечима. Порскав кінь від вологи. Ззаду йшли й ішли компанії, сотні. Кінник перегнувся в сідлі, подав довгу, почорнілу від боїв і січей, рейтарську шаблю.
— Маєш, Гартгайме, маєш ти, непокірний дітлаху…
Гартгайм відкрив очі. Зустрівся очима з вершниковими карими, важкими. Силкувався піднести руку до чола.
— Генерале Хмельницький…
Посміхнувся. Файстле приложила йому лезо до уст. Вже холоділи.
— Дякую, генерале…
І поник головою. Хмельницький завернув коня.
Сотні й компанії йшли в степ.
— Файстле, ти тут, Kots Leichnam! Файстле, добра твоя рука. Дай пива мені. Дай світла ближче. Ох, як палить мене, Файстле. Та чи ти це, циганко?.. О лярони, о гунцвоти…
Гартгаймові очі застеляв туман. Хтось відстьобував ремінці панцера. Хтось подавав йому в шоломі води. Файстле дзвеніла дукачами, чорна циганка хитала головою.
11
Мрозовицький поскріб кінцем пера перенісся й замислився: ґрона, медвяно-злоті ґрона наливались тієї осені над Дністром і яснопрозорі котились хвилі, поцейбіч — зелено-шумна далінь, потойбіч — беріг букового чорнолісу. Й господар цього жизного[158] закута, медвяно й молочно текучого, осіяного шкварною прозолоттю, обвіяного шумом чорнолісся, старостинський державець Семен Височан, воїн і рубайло, широкої душі осадчий. З ним випито немало, виноградар він сам на золотому Подністров’ї, а благочестія грецького горливий оборонець і кипить серцем по Кумейках і усій козацькій ганьбі, й сам обіцяє підняти п’ятнадцять тисяч покутян.
— Всю Червону Русь, всю Галицьку землю підойму, — говорив Височан, — а вона ж не від мачухи, а вона теж козацького ребеса, галицькі людкове вже вище горла мають цей панський гаразд…
— То передай панові державцеві, вашмосте, — запечатав Мрозовицький листа до Височана, — дуфаємо вельми на нього. Пан Богдан вельми надіється на Галичину. Сила ж піде з ним?..
А молодий Олександр Качор-Голинський, гонець з Очеретної, Височанів братанич, похвалився:
— Всі Голинські підуть як один, всі Качорі й Гусаки-Голинські, бо це такі в нас роди, — посміхнувся, — ти не думай, пане реґіментарю, що це на сміх, все це битні воїни, хоч і з пташачими іменами…
155
Віват Хмельницькому вождю!
156
Профос — офіцер, який виконував у війську обов'язки поліцая.
157
Vorwarts! (нім.) — Уперед!
158
Жизний — урожайний, родючий (з пол.).