Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
День гніву - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

День гніву

Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:

Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908—1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947—1948 pp. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей високомайстерний роман змальовує яскраву картину вибуху всенародного повстання під проводом гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького 1648 року. Як пише у післямові до цього видання Марко Роберт Стех, відображення Косачем «козацько-української революції» XVII ст. надзвичайно модерне і на диво співзвучне з нашим часом, оскільки віддзеркалює численні паралелі з українською Революцією Гідності XXI ст.
1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 217
Перейти на страницу:

— Віват Хмельницький!

Обняла двох рейтарів і йшла за ними в першому ряді.

— Ти, faquin, довго ще будеш за панів наставляти лоба, Гартгайме-обрісте?..

— В саме серце їм залізо!..

— В підле серце, в черево гадам!..

Рейтари, стримуючи натиск Ґанджі, упали духом — Франкгайм вів свою компанію до Хмельницького. А власне в темені, в заколоті, чорт знав, до кого вона йшла. Ландскнехти знали лиш сікти й палити, про інше не питали. Перекушували патрон і смалили. З Гартгаймом йшли, бо йшли з ним через всі краї Європи.

— Капітане, — крикнув громово Франкгайм, — пізнаєш левів старого Бернарда?.. — і, добивши до Хмельницького, шпурнув перед ним прапор затяжної корогви.

— Vivat Chmielnitzky praefectus!..

— Vivat Chmielnitzky dux![155]

Від козацького штурму Гартгайм покотився.

— Не сікти, — крикнув Хмельницький, — живцем брати, на пардон!

Шовк прапору зашамшів під ногами коня, що басував.

Під бердишами козаків, а вони перлись на кулі й на рапіри, ломилась німецька стіна. Збоку присвічували лучинами й полум’яні смуги лягали далеко в степу, полошили трави.

Бердиші жаско висвистували в повітрі, розчімхували шоломи, як шкаралущі; відскакували нараменники й затяжці падали на сиру землю, качались в калюжах крові.

— Kots Leichnam!.. (Гартгайм відбивався палашем, сам четверт — із офіцерами — Ґрумбахом, Лоренцом, Колем і профосом[156].) В Дикому Полі загину, але не скажуть: Гартгайм не сповнив ордонансу.

— Єзус Марія. Залізо їм в серце, лятронам, панам-скурчибикам, всій Короні польській. Покинули нас, Матер Деї, не діждав Іллеру побачити синього. Рубай їх, Лоренце, бий, Ґрумбаху. Камрате, Vorwärts!..[157] Камрати, не пускайте їх…

Георг Бурґгардт лежав уже з розколеним черепом, Кунрат стогнав під купою побитих, всі камрати відступали.

— Гартгайме, піддайся на пароль, пардон усім!..

У відсвіті блиснуло обличчя Франкгайма.

— Пардон від префекта Хмельницького, чуєш, старий дурню?..

Рейтари кидали рапіри й мушкети. Ішли в темінь, шукаючи очима Хмельницького.

— Дурні, прости Боже, пардон, пардон!..

Франкгайм відходив із залізною компанією, приєднувався до реґіменту Кричевського, що виходив чолом у степ. На сході вже сіріло. Гартгайм лежав на бойовищі. Хтось під’їхав кінно. В сіряві світанку виросла ця постать в бурці, як з крилами за плечима. Порскав кінь від вологи. Ззаду йшли й ішли компанії, сотні. Кінник перегнувся в сідлі, подав довгу, почорнілу від боїв і січей, рейтарську шаблю.

— Маєш, Гартгайме, маєш ти, непокірний дітлаху…

Гартгайм відкрив очі. Зустрівся очима з вершниковими карими, важкими. Силкувався піднести руку до чола.

— Генерале Хмельницький…

Посміхнувся. Файстле приложила йому лезо до уст. Вже холоділи.

— Дякую, генерале…

І поник головою. Хмельницький завернув коня.

Сотні й компанії йшли в степ.

— Файстле, ти тут, Kots Leichnam! Файстле, добра твоя рука. Дай пива мені. Дай світла ближче. Ох, як палить мене, Файстле. Та чи ти це, циганко?.. О лярони, о гунцвоти…

Гартгаймові очі застеляв туман. Хтось відстьобував ремінці панцера. Хтось подавав йому в шоломі води. Файстле дзвеніла дукачами, чорна циганка хитала головою.

11

Мрозовицький поскріб кінцем пера перенісся й замислився: ґрона, медвяно-злоті ґрона наливались тієї осені над Дністром і яснопрозорі котились хвилі, поцейбіч — зелено-шумна далінь, потойбіч — беріг букового чорнолісу. Й господар цього жизного[158] закута, медвяно й молочно текучого, осіяного шкварною прозолоттю, обвіяного шумом чорнолісся, старостинський державець Семен Височан, воїн і рубайло, широкої душі осадчий. З ним випито немало, виноградар він сам на золотому Подністров’ї, а благочестія грецького горливий оборонець і кипить серцем по Кумейках і усій козацькій ганьбі, й сам обіцяє підняти п’ятнадцять тисяч покутян.

— Всю Червону Русь, всю Галицьку землю підойму, — говорив Височан, — а вона ж не від мачухи, а вона теж козацького ребеса, галицькі людкове вже вище горла мають цей панський гаразд…

— То передай панові державцеві, вашмосте, — запечатав Мрозовицький листа до Височана, — дуфаємо вельми на нього. Пан Богдан вельми надіється на Галичину. Сила ж піде з ним?..

А молодий Олександр Качор-Голинський, гонець з Очеретної, Височанів братанич, похвалився:

— Всі Голинські підуть як один, всі Качорі й Гусаки-Голинські, бо це такі в нас роди, — посміхнувся, — ти не думай, пане реґіментарю, що це на сміх, все це битні воїни, хоч і з пташачими іменами…

вернуться

155

Віват Хмельницькому вождю!

вернуться

156

Профос — офіцер, який виконував у війську обов'язки поліцая.

вернуться

157

Vorwarts! (нім.) — Уперед!

вернуться

158

Жизний — урожайний, родючий (з пол.).

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 217
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)