Зобразіть мені рай

4

— Ну-у, — сказав «карміновий», — змусити — це навряд чи. Хоча. Якщо вам спало таке на думку… гм… припускаю, що могли й змусити. Не безспосередньо, а спрямували б ситуаційний вектор так, щоб у вас не залишилося іншого виходу. — Він іще поміркував і твердо кивнув: — Так, мабуть, могли.

Євген Федотович полегшено зітхнув.

— Виходить, я правильно зробив, що залишив її там?

— Залежить від точки зору, — і унган надовго замовчав, відпиваючи з високої склянки із парасолькою.

Вони зустрілися в тій таки кав'ярні, де і вперше. Бджілько не шукав «кармінового» навмисне, але той уже сидів за їхнім столиком і, побачивши Євгена Федотовича, привітно змахнув рукою, мовляв, приєднуйтесь. За всю розмову він лише двічі приклався до склянки: вперше — коли почув про валізку, вдруге — зараз.

— Я тоді пішов і не встиг сказати головне, — наважився нарешті унган. — Так, для звичайної людини взяти брудну річ — невиправно забруднитися. Але хто попереджений, той озброєний. Знаючи або хоча б здогадуючись про те, що знайдена річ — із брудом, людина рішуча, яка знає чого хоче і звикла в усьому досягати успіху будь-якою ціною, цілком може використати цю річ без шкоди для себе. Продати комусь чи закласти в ломбарді… Варіантів чимало.

— Але…

— Гроші? З ними ще простіше: адже бруд був на конкретних купюрах — тих, які лежали (якщо вони там лежали) у валізці. Вам лишалося тільки витратити знайдене. Чи, припустимо, покласти до банку на свій рахунок. Так ви позбавилися б від купюр, але не від тієї суми, яку знайшли, розумієте?

Сказати, що Євген Федотович пережив стрес — нічого не сказати. Бджілько був розчавлений, абсолютно знищений почутим: адже щастя, те саме щастя, про яке він марив, було поряд — тільки руку простягни! — а він утік, боягузливо і малодушно відмовився, хоча міг, звичайно, сам здогадатися про те, що розповідає «карміновий», — та навіть і не здогадавшись про всі ці тонкощі, він напевно поклав би гроші на рахунок, тобто зробив би саме те, що слід було зробити!

— Як ви гадаєте, — спитав Бджілько тремтячим голосом, — що тепер із цією валізкою?

— Коли наші з вами припущення мають рацію і її справді поставив хтось із тих, що працюють із силою, можливі два варіанти. Варіант «А»: валізку підібрали. Варіант «Б»: ніхто так і не заковтнув гачок. В останньому випадку, гадаю, нинішній власник валізки буде й далі закидати вудку з цією приманкою.

Унган утретє відпив зі склянки. І цього разу мовчав довше, ґрунтовніше. Наче насміливався на щось.

— Слухайте, — сказав він, — ви мені симпатичні. О, ні-ні, у звичайному сенсі, без жодних непристойних підтекстів! Я бачу, що ви людина непересічної долі та сильного духу. І саме тому хочу попередити: забудьте про той випадок. Я впевнений, що валізка, яку ви бачили, містила в собі саме мільйон і що її туди поставили навмисне для вас. Розумієте, те місце — особливе. Статуя Прометея, за повір'ями деяких знаючих городян, насправді уособлює іншого… персонажа. Той, хто несе світло, — це ж не тільки Прометей, аби ви знали. Точнісінько так перекладається ім'я Люцифера.