Джим Ґудзик і машиніст Лукас
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Краткое содержание книги:
Лукас повернув червоний важіль назад. Емма уповільнила хід, і раптом відбувся сильний струс. Машина випустила пару та зупинилася. Вона більше не пихтіла і взагалі не виявляла жодних ознак життя.
Лукас та Джим спустилися на землю, витягли віск із і озирнулися назад.
Позаду них лежав гірський масив «Корона Світу», а на місці ущелини, крізь яку вони пробиралися, високо-високо піднімалася червона хмара пилу.
Зовсім нещодавно там була «Долина Сутінків».
Глава чотирнадцята, у якій Лукас має визнати, що без свого маленького друга Джима він би пропав
– Поки що все обійшлося! – пробурмотів Лукас, зсуваючи кашкета на потилицю та витираючи піт із лоба.
А Джим, який все ще не оговтався від жаху, сказав:
– Мені здається, що пройти крізь «Долину Сутінків» більше вже ні в кого не вийде.
– Так, – серйозно погодився Лукас. – «Долини Сутінків» більше не існує.
Потім він набив свою носогрійку, розкурив її і, випустивши кілька хмаринок диму, замислено продовжив:
– Уся дурість у тому, що й назад нам ніяк.
Джимові таке й на думку не спадало.
– О Господи! – із жахом відповів він. – Але ж нам треба додому!
– Так, так, – погодився Лукас. – Доведеться шукати інший шлях.
– А де ми зараз взагалі? – боязко запитав Джим.
– У пустелі,– відповів Лукас. – Здається мені, це і є «Кінець Світу».
Сонце вже сідало, проте було ще досить світло, аби розпізнати, що вони перебувають на нескінченній рівнині, пласкій, як стільниця. Навколо не було нічого, тільки пісок, валуни та камені. Далеко на обрії чорнів великий, як дерево, одинокий кактус, ніби перст вказівний на тлі білястого сутінкового неба.
Друзі озирнулися у бік червоно-біло-смугастих гір. Пильна хмара дещо розсіялася, і стало видно руїни «Долини Сутінків».
– Як же так сталося? – пробурмотів Джим, хитаючи головою.
– Мабуть, луна так підсилила Еммин гуркіт, – відповів Лукас, – що скелі не витримали та впали.
Обернувшись до локомотива, він похлопав його по товстому боці та із ніжністю сказав:
– Ну й наробила ти справ, моя старенька дурненька Еммо!
Проте Емма мовчала, не виявляючи жодних ознак життя. Тільки тоді Лукас помітив, що з нею негаразди.
– Еммо! – перелякано загорлав він. – Еммо! Товстушко моя мила, що з тобою?
Але локомотив мовчав. Не було чути навіть найтихішого посопування.
Лукас і Джим ошелешено подивились один на одного.
– О Господи, – промимрив Джим. – Якщо Емма зараз… – Він не наважився доказати до кінця.
Лукас зсунув кашкета на потилицю й пробурмотів:
– Ось тобі й маєш!
Вони швиденько витягли з-під сходинок скриню з інструментом. У ній лежали усілякі ключі, молотки, лещата, викрутки, напилки – тобто все, що потрібно для ремонту локомотива.
Довгий час Лукав у повній тиші обережно простукував кожне колесо та кожний гвинтик у старенької Емми та напружено вслухувався.
Джим стежив за ним широко розплющеними очима і не наважувався ні про що запитувати.
Лукас так пильно думав, що в нього навіть люлька згасла. Нічого доброго це не означало. Нарешті він випростався та пробурчав:
– Чорт забирай мене зовсім!
– Що, зовсім кепсько? – запитав Джим.
Лукас повільно кивнув.
– Схоже на те, – хмуро кинув він, – що один поршень зламався. Добре, що в мене є запасний.
Він дістав із шкіряної ганчірки маленький сталевий поршень завбільшки із Джимів палець.
– Ось, – сказав машиніст, затиснувши поршень у руці.– Малий, та дорогий! Задає такт, щоб Емма пихкала.
– Гадаєш, зможеш полагодити? – тихо запитав Джим.
Лукас стиснув плечима та стурбовано пробасив:
– Так чи інакше треба спробувати. Не можна втрачати ані хвилини. Не знаю, чи витримає Емма цю непросту полагодження. Може бути, так, а може бути, і ні… Нам навіть у дрібниці не можна помилитися, інакше… Джиме, ти маєш мені допомогти, один я ні за що не впораюся.
– Гаразд, – наважившись, відповів Джим.
Він знав, що Лукас не жартує, тому питань більше не задавав. Та й вигляд Лукаса не сприяв довгим розмовам. Друзі мовчки взялися до справи.
Тим часом остаточно потемнішало, і Джимові довелося ввімкнути ліхтарика. У безмовному завзятті боролися друзі за життя своєї милої старенької Емми. Година за годиною спливав час. Поршень уставлявся глибоко досередини, тому поступово, частина за частиною, довелося розбирати весь локомотив на вузли та деталі. Слово честі, ця робота вимагала міцних нервів.
Мабуть, було вже далеко за північ. Зійшов місяць, скритий грядою хмар.