Джим Ґудзик і машиніст Лукас
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Краткое содержание книги:
– Коли ж ви маєте намір розпочати свою подорож, друзі мої? – запитав цар, коли вони залишилися втрьох.
– Запевняю, що завтра вранці,– відповів Лукас. – Краще за все до сходу сонця. На нас чекає довгий путь, не хотілося б марнувати час. – Потім він попрохав Пінг Понга: – Будь ласка, дістань аркуш паперу та конверт із поштовою маркою. Олівець у мене є. Хотілося б написати листа до Усландії, перш ніж їхати в Дракон-Місто. А то все може трапитися.
Пінг Понг приніс усе, що просив Лукас, і друзі спільними зусиллями склали довгого листа. У ньому вони пояснювали пані Ваас та королю Альфонсові За-Чверть-Дванадцятому, чому їм довелося поїхати з Усландії. І що Джим відтепер все знає про посилку. І що зараз їм треба прямувати до Дракон-Міста-Сумландії, аби звільнити принцесу Лі Сі та розкрити таємницю Джима-Кнопки. Наприкінці листа друзі передали всім привіт від серця, і панові Ермелю теж. Лукас підписався своїм ім’ям, а Джим намалював чорне личко. Потім вони поклали листа до конверта, учотирьох спустилися на великий майдан і опустили до поштової скриньки.
Одинока та кинута стояла Емма у місячному сяйві.
– Добре, що згадав! – вигукнув Лукас, обернувшись до короля та Пінг Понга. – Еммі потрібна свіжа вода. А до тендеру нам необхідно завантажити вугілля. Прямуючи у невідомість, ніколи не знаєш зарані, чи скоро знову зможеш роздобути пристойне паливо.
Саме у цей момент на порозі королівської кухні з’явився шеф-кухар Шу Фу Лю Пі Плю. Він хотів помилуватися місяцем. Побачивши чужинців із царем та Пінг Понгом, що стояли біля локомотиву, кухар побажав їм приємного вечора.
– Ах, мій дорогий пане Шу Фу Лю Пі Плю, – сказав цар. – Ви неодмінно допоможете нашим друзям вугіллям та водою з вашої кухні, чи не так?
Придворний шеф-кухар виразив готовність, і всі взялись до роботи. Лукас, Джим, кухар і навіть сам цар тягали з кухні до локомотива цеберки із водою та вугіллям. І Пінг Понг не хотів байдикувати, хоча, звісно, міг носити цеберки завбільшки з наперсток.
Нарешті тендер наповнився вугіллям, а Еммин котел – водою.
– Так, – сказав задоволений Лукас, – велике всім спасибі! А зараз нам час спати.
– Хіба ви не хочете переночувати в палаці? – здивувався цар.
Але й Лукас, і Джим вважали, що їм краще спати в локомотиві. І затишно, і звично.
Тат усі стали прощатися і бажати один одному спокійної ночі. Цар, шеф-кухар і Пінг Понг пообіцяли встати раніше і неодмінно проводити друзів у путь.
Потім вони розійшлися. Лукас і Джим – до Емми в кабіну, Пінг Понг – на кухню, ну а цар – до себе у палац.
Незабаром усі вже спали.
Глава дванадцята, у якій починається подорож у невідоме і друзі бачать «Корону Світу»
– Агов, Джиме, прокинься!
Джим потягся, потер очі та запитав сонним голосом:
– Що таке?
– Час, – сказав Лукас. – Вирушаємо в путь.
Джим миттю оклигав та визирнув у віконечко кабіни.
Майдан був пустий. Ще не розвидніло.
Тут розчахнулися кухонні двері, і на порозі з’явився пан Шу Фу Лю Пі Плю. Із великим згортком у руках він прямував до Емми. Позад нього дріботів крихітка Пінг Понг, на личку якого було помітно сумні зморщечки. Проте він дуже намагався зберігати достойний вигляд.
– Ось, – сказав шеф-кухар, – тут я зробив бутерброди вельмишановним чужинцям у путь. По-усландськи. Сподіваюся, буде смачно.
– Дякую, – відповів Лукас. – Дуже мило з вашого боку.
Раптом Пінг Понг заплакав. За всього свого бажання він більше не міг стримувати свого горя.
– О-хо-хо, вельмишановні локомотивні машиністи! – ридав він, витираючи сльози з маленького личка, – вибачте мене за те, що я плачу. Але немовлята мого віку – о-хо-хо! – іноді плачуть ні з сього ні з того…
Лукас і Джим розчулено посміхнулися та обережно потисли його малесеньку ручку.
Лукас сказав:
– Ми все розуміємо, Пінг Понгу. Прощавай, наш маленький рятівнику та друже!
Нарешті прийшов і цар. Він був блідіше, ніж завжди, і виглядав дуже серйозним.
– Друзі мої,– сказав він, – нехай бережуть вас боги, вас та мою малесеньку донечку. Відтепер я непокоїтимуся не лише за Лі Сі, а й за вас обох. Ви припали мені до душі.
Лукас, розчулившись, випустив із люльки велику тютюнову хмару і пробурмотів:
– Усе налагодиться, ваша величносте!
– Ось ще вам гарячий чай, – сказав цар, протягаючи Лукасові золотий термос. – Гарячий чай завжди добре у дорозі.
Лукас і Джим подякували, забралися в локомотив і зачинили двері кабіни. Джим опустив віконечко і вигукнув: