Оповідання. Повість. Романи

— Давид Семенович Іванчук, — промимрив кооператор, невдоволенин із забігу ще двох осіб.

— Дмитро Стайничий, — сказав юнак-інженер, що приїхав з Дніпропетровського.

— Вибачте, — сказав Славенко, — я не дочув вашого по-батькові.

— Я його не сказав.

— Дмитро принциповий ворог по-батькові, — сказала Марта. — Прошу сідати! Льово, ви на ліжкові, у мене ж тільки три стільці.

— Чим же пояснити вашу зневагу до батьків? — спитав Славенко, обережно сідаючи на стільця, що не викликав до себе довіри. «Яка дурниця, що я тут», — подумав він.

— Ніякої зневаги, — відповів Дмитро. — Не було на Україні звичаю, щоб по-батькові величати. Та й навіщо

мі міс)? Зовсім зайве з боку практичного. Тільки словом Оільшс і па пам’ять важче. Далеко практичніше й краще Пуде звертатись на «товариш», «товаришка».

— Якщо логічно продовжити вашу думку, товаришу,— и» міхиувся Славенко, — то ще раціональніше було б звер-і,ітися на «пан»!

— Та це ж контрреволюція! Гідра контрреволюції, ха, хаі — зареготав кооператор.

— Але така раціоналізація суперечила б нашій соці* її. іьііій практиці, — незичливо прохѵіошів інженер. Подумавши трохи, він додав:— Воно правда, що «товариш» довший на вимову проти «пана», так що ж з того? Значить, задля практичності треба «товариша» скоротити на «това», чи що.

— Або «тиша», «триша», «твиша», — підхопив кооператор.

— Та покиньте, нарешті, товариші! — скрикнула Марта.— Ви всі страшенно нудні! Все хочете зраціоналізува-ти й зробити практичним.

— Цього вимагає життя, — сказав Дмитро.

— А ви від нього нічого не вимагаєте! Правда, Льово?

— Я цілком згоден з вами, Марю... Дозвольте закурити.

— Прошу. Перший раз вільно всім заразом, а потім тільки гю черзі. Суворо по черзі. Давиде Степановичу, призначаю вас стежити за виконом розпорядження.

— Всіда готов, — сказав кооператор.

Всі, крім дівчини, зразу ж закурили, причім Давид Семенович, маючи через бідність свою жахливі цигарки, иочастувався в Дмитра.

— Хто заговорить про раціональність або практичність,— сказала Марта, — з того штраф двадцять копійок на користь безпритульних. Давиде Семеновичу, виконуйте/ й це розпорядження!

— Всіда готов, — сказав кооператор.

«От богема», — подумав Славенко.

— Плачу карбованця авансом,— недбало заявив Дмитро, даючи гроші кооператорові.

— Розписка за мною,— задоволено промовив той.

— У нашому приємному товаристві,— сказав Славенко,— щоб не ображати нашу прекрасну господиню,— він злегка вклонився Марті,— нам годилося б розповідати про якісь цікаві пригоди, про любовні пригоди, на зразок як у збірці одного, якщо не помиляюсь, іспанського давнього автора, під назвою.., здається, «Камертон»23... чи щось подібне,.»