Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
— Ми вже й так старі, Юрію, — меланхолійно зауважив Льова.
— Не в тому, зрештою, річ, старим чи молодим бути, Про мене старість навіть приємніша, спокійніша, але ж умирати не хочеться! Умирати ніколи не буде приємно, теорії Мечникова22 надто нереальні... Слухай, скажи зараз щиро, — ти справді не боявся небезпеки на війні, чи просто вдавав?
— Ні... справді не боявся... Так виходило, що не боявся.
— Дивна річ! Але тебе не впізнати. Не впізнати бравого лікпома Роттера. Занепав ти, Льово, на мокру курку виглядаєш.
— Бачиш, Юрію, — обережно промовив Льова, — це зовсім нічого не важить, як людина виглядає...
— Що? Ну, покинь... Лице — дзеркало душі. Ти ж усе-таки медик!
Юрій Олександрович почував себе чудово. Його душа но скінченні чергової серії спроб нагадувала щось ніби пєршотравневе свято, уквітчане переможними прапорами. Це був блажений настрій безтурботності, хвилина розсна-ження скупченої довгий час психічної енергії перед новим її напруженням.
Коли вони підійшли до будиночка на Жилянській вулиці, Юрій Олександрович мимоволі засміявся.
— Що за халупа, — сказав він. — Уявляю, які монстри тут мешкають! Цікава дівчина могла б добрати собі цікавішого приміщення. Ні, Льово, я зовсім перестаю вірити в її високі прикмети.
В кімнаті Льова ніяково познайомив його з дівчиною.
«А она смазливая»,— байдуже подумав Славенко, тиснучи їй руку.
— Прошу знайомитись далі,— сказала Марта.
— Давид Семенович Іванчук, — промимрив кооператор, невдоволенин із забігу ще двох осіб.
— Дмитро Стайничий, — сказав юнак-інженер, що приїхав з Дніпропетровського.
— Вибачте, — сказав Славенко, — я не дочув вашого по-батькові.
— Я його не сказав.
— Дмитро принциповий ворог по-батькові, — сказала Марта. — Прошу сідати! Льово, ви на ліжкові, у мене ж тільки три стільці.
— Чим же пояснити вашу зневагу до батьків? — спитав Славенко, обережно сідаючи на стільця, що не викликав до себе довіри. «Яка дурниця, що я тут», — подумав він.
— Ніякої зневаги, — відповів Дмитро. — Не було на Україні звичаю, щоб по-батькові величати. Та й навіщо
мі міс)? Зовсім зайве з боку практичного. Тільки словом Оільшс і па пам’ять важче. Далеко практичніше й краще Пуде звертатись на «товариш», «товаришка».
— Якщо логічно продовжити вашу думку, товаришу,— и» міхиувся Славенко, — то ще раціональніше було б звер-і,ітися на «пан»!
— Та це ж контрреволюція! Гідра контрреволюції, ха, хаі — зареготав кооператор.
— Але така раціоналізація суперечила б нашій соці* її. іьііій практиці, — незичливо прохѵіошів інженер. Подумавши трохи, він додав:— Воно правда, що «товариш» довший на вимову проти «пана», так що ж з того? Значить, задля практичності треба «товариша» скоротити на «това», чи що.
— Або «тиша», «триша», «твиша», — підхопив кооператор.
— Та покиньте, нарешті, товариші! — скрикнула Марта.— Ви всі страшенно нудні! Все хочете зраціоналізува-ти й зробити практичним.
— Цього вимагає життя, — сказав Дмитро.
— А ви від нього нічого не вимагаєте! Правда, Льово?
— Я цілком згоден з вами, Марю... Дозвольте закурити.
— Прошу. Перший раз вільно всім заразом, а потім тільки гю черзі. Суворо по черзі. Давиде Степановичу, призначаю вас стежити за виконом розпорядження.
— Всіда готов, — сказав кооператор.
Всі, крім дівчини, зразу ж закурили, причім Давид Семенович, маючи через бідність свою жахливі цигарки, иочастувався в Дмитра.
— Хто заговорить про раціональність або практичність,— сказала Марта, — з того штраф двадцять копійок на користь безпритульних. Давиде Семеновичу, виконуйте/ й це розпорядження!
— Всіда готов, — сказав кооператор.
«От богема», — подумав Славенко.
— Плачу карбованця авансом,— недбало заявив Дмитро, даючи гроші кооператорові.
— Розписка за мною,— задоволено промовив той.
— У нашому приємному товаристві,— сказав Славенко,— щоб не ображати нашу прекрасну господиню,— він злегка вклонився Марті,— нам годилося б розповідати про якісь цікаві пригоди, про любовні пригоди, на зразок як у збірці одного, якщо не помиляюсь, іспанського давнього автора, під назвою.., здається, «Камертон»23... чи щось подібне,.»