Джерело

З

Рорк і Вайненд стояли на вершині пагорба, оглядаючи розлогу ділянку, що довгими, м'якими хвилями котилася схилами додолу. Голі дерева спускалися з вершини до берега озера, їхні гілки розтинали небо геометричними орнаментами.

Через колір неба, чистий, делікатний, блакитно-зеленавий, повітря здавалося холоднішим. Холод вимив кольори землі, виявивши, що вони не були кольорами, а лише елементами, які цей колір утворювали, мертвий коричневий не був уповні коричневим, а майбутнім зеленим, утомлений багрянець становив увертюру до полум'я, сірий — прелюдію до золотого. Земля нагадувала схематичний план великої історії, сталевий каркас будівлі, що його слід наповнити і завершити, уявлення про майбутню розкіш у голій порожнечі.

— Де, на вашу думку, повинен стояти будинок? — запитав Вайненд.

— Тут, — сказав Рорк.

— Я сподівався, що ви оберете це місце.

Вайненд привіз його сюди з міста на автомобілі, та дві години поспіль вони блукали безлюдними стежками його нової ділянки, крізь ліс, уздовж озера, до вершини пагорба. Тепер Вайненд чекав, а Рорк стояв і дивився на землю під своїми ногами. Вайнендові було цікаво, які віжки в руках цього чоловіка утримують цей краєвид.

Коли Рорк обернувся до нього, Вайненд запитав:

— Чи можу я зараз поговорити з вами?

— Звісно, — всміхнувся Рорк; його розвеселив шанобливий тон, якого він не вимагав.

Голос Вайненда лунав чітко і ламко, скидаючись на колір неба над ними, що мало вигляд зеленкуватого крижаного сяйва.

— Чому ви взялися за це замовлення?

— Бо я найманий архітектор.

— Ви знаєте, про що я.

— Не впевнений.

— Хіба ви не ненавидите мене всією душею?

— Ні. А я повинен?

— Хочете, щоб спершу сказав я?

— Про що?

— Про храм Стоддарда.

Рорк усміхнувся:

— Отже, вчора ви таки зібрали про мене інформацію.

— Я прочитав наші публікації. — Він зупинився, але Рорк нічого не сказав. — Усі. — Його голос став гостріший, напіввикличний-напівблагальний. — Усе, що ми про вас писали. — Спокій Рорка доводив Вайненда до сказу. Він повільно продовжив, ретельно артикулюючи кожне слово: — Ми називали вас некомпетентним телепнем, пихатим новачком, шахраєм, пройдисвітом, егоманіяком…

— Перестаньте себе мучити.

Вайненд заплющив очі, наче Рорк ударив його.

За мить він сказав:

— Містере Рорк, ви не знаєте мене добре. Затямте: я ніколи не перепрошую. Я ніколи не вибачаюся за свої дії.

— Що змусило вас думати про вибачення? Воно мені не потрібне.

— Я несу відповідальність за кожне з цих образливих слів, якими ми вас називали. Я відповідаю за кожне слово, надруковане в «Знамені».