Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Ар’я притиснулася до стіни, щоб не заважати Роржеві різати горлянки. Гризло надавав перевагу іншому способові: хапав стражників за потилиці й підборіддя та ламав шиї одним рвучким рухом велетенських блідих долонь. Лише один вартовий спромігся витягти меча, але Якен сахнувся від його удару, миттю вихопив свого клинка, відкинув стражника у кут вихором ударів і встромив вістря просто йому в серце. А тоді лоратець наблизився до Ар’ї з мечем, червоним від крові серця, і чисто витер лезо передом її сорочки.
— Дівчинка теж має скривавитися. Це все її робота.
Ключ до цюпи висів на гаку, на стіні над столом. Рорж зняв його і відчинив двері. Першим, хто ступив крізь них, був пан з кольчужним кулаком на вапенроку.
— Хвацько! — мовив він. — Прийміть дяку від Робета Гловера.
— І вам дяка за ласку, мосьпане, — вклонився Якен.
Звільнившись, бранці хутко побрали до рук зброю мертвих стражників і ринули вгору сходами з крицею в руках. Їхні товариші купчилися слідом, неозброєні. Рухалися усі швидко, не кажучи ані слова. Поранення, від яких вони потерпали, коли Варго Хап заганяв їх до брами Гаренголу, раптом кудись зникли.
— Юшка — це ви добре придумали, — саме казав той Гловер. — Я аж не чекав. Це пан Хап таке вигадав?
Рорж зареготав так гучно і завзято, що з дірки на місці носа полетіли шмарклі. Гризло всівся на одного з покійників, ухопив його мляву руку і взявся гризти пальці. Під зубами хряснули кістки.
— Хто ви такі, люди? — Робет Гловер зморщив лоба так, що на ньому показалася глибока борозна. — Вас не було з Хапом, коли він з’явився до табору князя Болтона. Ви з «Хвацьких компанійців»?
Рорж витер шмарклі з підборіддя тилом долоні.
— Вже з них.
— Цей чоловік має честь бути Якеном Ха-Гаром, колись із Вільного Міста Лорату. Неввічливі супутники цього чоловіка звуться Рорж та Гризло. Ласкавий пан легко взнає, котрий є Гризло.
Він майнув рукою на Ар’ю.
— А це в нас…
— Куна! — вигукнула вона, поки Якен не назвав її справжнього імені. Ар’я не хотіла, щоб його казали тут, де міг чути Рорж, Гризло і всі інші, невідомі їй люди.
Гловер помахом руки показав, що нікого не затримує.
— Гаразд, — мовив він, — кінчаймо цю колотнечу.
Коли вони знову видерлися сходами нагору, то побачили вартових коло дверей у калюжах власної крові на підлозі. Північани розбігалися двором. Ар’я чула вигуки, галас. Двері вояцької трапезної прочинилися, звідти зі стогоном з’явився, ледь перебираючи ногами, поранений стражник. Навколо брамної башти теж билися. Рорж та Гризло заспішили геть разом з Гловером, але Якен Ха-Гар став на коліно поруч з Ар’єю.
— Дівчинка не розуміє? — спитав він.
— Розумію! — заперечила вона, хоча насправді не знала навіть, про що йдеться.
Лоратець, напевне, усе побачив на її обличчі, бо вів далі:
— Цап ньє береже вірність нікому. Гадаю, тут скоро піднімуть вовчий прапор. Та спершу чоловік хоче почути, як певне ім’я забирають назад.
— Я забираю назад те ім’я. — Ар’я вкусила губу. — А мені ще належить третє життя?
— Дівчинка жадібна. — Якен торкнувся одного з мертвих стражників і показав їй скривавлені пальці. — Осьде три, осьде чотири, а внизу лежать ще вісім. Борг сплачено.
— Борг сплачено, — неохоче погодилася Ар’я. Їй стало трохи сумно — тепер вона знову просто миша.
— Бог узяв те, що належить йому. І тепер чоловік мусіть померти.
Дивна усмішка торкнулася вуст Якена Ха-Гара.
— Померти? — збентежилася Ар’я. «Про що це він?» — Але ж я узяла ім’я назад. Ви не мусите помирати!
— Мушу. Мій час скінчився.
Якен провів долонею від лоба до підборіддя, і обличчя під нею змінилося. Щоки розповніли, очі стали ближчими, а ніс — гачкуватим. На правій щоці з’явився рубець, якого раніше не було. А тоді Якен струснув головою, і довге напівруде-напівбіляве волосся розтануло, відкривши шапку цупких чорних кучерів.
В Ар’ї відвалилася щелепа.
— Хто ви? — прошепотіла вона, від подиву навіть забувши злякатися. — Я-як це ви? Це важко зробити?
Він вишкірився блискучим золотим зубом.
— Не важче, ніж узяти нове ім’я, коли знаєш спосіб.
— Покажіть мені! — вигукнула вона. — Я теж так хочу!
— Якщо хочеш вчитися, мусиш поїхати зі мною.