Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Однак, як же могли коні з вершниками наздогнати нічим не обтяжених коней з табуна, ще й наляканих лютими комарями та голодними вовками? Тому конопаси ніяк не могли повернути табун на захід. Остання надія зникла, однак Бат та інші продовжували гонитву з криками, не бажаючи змиритись…
Раптом з-поза віддаленого гірського схилу з’явилося багато стовпів світла. Бат закричав:
— З бригади надіслали нам людей на допомогу!
Конопаси заволали у відповідь й увімкнули свої ліхтарики, світлом указуючи напрямок руху табуна. Загін, який вискочив з-поза схилу, розтягнувся в горизонтальну лінію, люди там також скажено волали, водили ліхтариками й, мов турнікет, перекрили шлях коням. Табун ще раз був зібраний докупи і його розвернули в зворотному напрямку. Люди навмисне зігнали коней щільно, щоб вони бігли круп до крупа й торкаючись животами могли розтирати на смерть комарів.
Старий Біліґ був схожий на вождя племені, який вів війська на підмогу і прибув саме вчасно — у потрібний момент і в потрібне місце, а військо, що йшло на допомогу, було схоже на відбірні сили вовків, які особисто вів за собою старий ватажок, щоб раптом влитись у вовчу зграю. Однак справжня вовча зграя тепер була налякана новими криками й стовпами світла і, здавалося, розрізнила голос Старого Біліґа, тож її ватажок швидко зупинив своє військо, розвернув його й очолив відступ. Цього разу їхня мета була очевидна — першими добігти до місця першого бою, пошвидше наїстися, після чого втекти в гори.
Біліґ, Бао Шуньґуй та Улзій привели з собою більше десятка людей — чабанів, чередників та молодих інтелігентів. Разом із конопасами вони зібрали табун і швидко погнали його до піщаної місцини, а також доручили двом скотарям допомогти конопасові, який упав з коня. Чень Чжень підбіг до Чжана Цзіюаня розпитати про те, що сталося вночі, а також повідомив йому, що Старий Біліґ та Улзій зрозуміли, що з табуном має трапитись пригода, тому ще до зміни погоди організували підмогу й поїхали сюди навпростець. Чжан Цзіюань на одному подиху сказав:
— Ну й небезпечно це! Якби не ви, ми втратили б коней з усієї бригади!
Коли вони досягли піщаного пагорбка, небо почало розвиднюватись. Коні, які відбились, були знайдені й повернуті до табуна, однак видно було, що табун у цілому поніс тяжкі втрати. Після ретельного перерахунку виявилося, що старих, слабких, хворих і скалічених коней загризли п’ятеро-четверо, дворічних лошат загинуло дванадцятеро-тринадцятеро, найбільші ж втрати припали на старших лошат — їх не дорахувались п’ятдесят-шістдесят, тож загалом табун утратив більше сімдесяти коней. Цього разу вбивцями спільно були грім, блискавка, вітер та комарі, однак безпосередньо позбавляли коней життя, як і завжди, вовки!
Бао Шуньґуй верхи на коні об’їхав усіяний кінськими трупами моріжок біля піщаного пагорбка і, не стримуючи гніву, заявив:
— Я давно вам казав, що найважливіша справа на пасовищі — це винищити вовків, однак ви мене не підтримували. Тепер бачите? Це — вам покарання. Надалі, якщо хтось іще наважиться захищати вовків, я того звільню з посади й відправлю на перевиховання, а ще змушу його компенсувати збитки.
Старий Біліґ, тримаючи одну свою долоню в іншій, сумно дивився на блакитне небо і його губи злегка тремтіли. Чень Чжень і Чжан Цзіюань здогадувались, що говорить Старий. Чень Чжень стиха сказав Чжану:
— Керувати степом надзвичайно складно, а ті, хто за це береться, зрештою, стають цапом-відбувайлом…
Чжан Цзіюань швидко підійшов до Бао Шуньґуя й сказав:
— Коли трапляється таке велике природне лихо, у людей бракує сил йому протистояти. Я вважаю, що ми зазнали ще незначних збитків, адже на решті прикордонних колективних пасовищ збитки, можливо, ще більші. Ми ж цього разу зберегли для табуна бригади племінних жеребців, великих коней, кобил і більшу частину лошат. Усі наші конопаси сумлінно робили все можливе, щоб зарадити лиху, і хоча серед нас є поранені, однак немає таких, хто втекли, хіба це просто? Це ще добре, що Старий Біліґ і Улзій так вправно розпорядились, і якби вони не пригнали табун на цю піщану місцину п’ять днів тому, від нього давно б уже нічого не лишилось…
Лхамжав також зауважив:
— Справді, якби не Біліґ та Улзій, табун би вже був по той бік прикордонних стовпів, по той бік кордону. Коли велике лихо минеться, я думаю, у нас коней майже не залишиться, тоді нас, конопасів, посадять у в’язницю, але й ти вже не будеш головою.