Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
1. Недостатньо чітке визначення представництва в ч. 1 ст. 237 ЦК, спроба ототожнити його з правовідносинами між представником та особою, яку він представляє, мали наслідок, зокрема, встановлення правила ч. 1 ст. 250 ЦК, що регулює відносини між представником та особою, яку він представляє, у випадках, коли представникові видається довіреність. Тим часом, ці відносини регулюються спеціальними правилами. Спеціальні правила сформульовані в ч. 2 ст. 1008 ЦК, вони є чинними, якщо між представником та особою, яку він представляє, укладено договір доручення. У цьому разі суперечності між ч. 1 ст. 250 та ч. 2 ст. 1008 ЦК немає, але ж при правозастосуванні більш зручно посилатись на ч. 2 ст. 1008 ЦК, оскільки вона є спеціальною, має чітко виражений предмет правового регулювання та більш детально регулює відповідні відносини.
2. Спеціальні правила, а не ч. 1 ст. 250 ЦК, підлягають застосуванню також тоді, коли довіреність представникові видана на підставі акта юридичної особи в зв'язку з трудовими відносинами між юридичною особою та працівником, що здійснює представництво в силу трудових обов'язків. У цьому разі представник не має права відмовитись від учинення дій, які були визначені довіреністю. Посилання представника на ч. 1 ст. 250 ЦК як на підставу відмови не може звільнити його від відповідальності перед юридичною особою (роботодавцем).
3. Частина 3 ст. 250 ЦК установлює виняток із загального правила ч. 1 тієї ж статті, забороняє відмову представника від здійснення дій, що передбачені довіреністю, у двох випадках: 1) якщо відповідно до довіреності представник мав здійснити дії, що були невідкладними; 2) якщо ці дії були спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку представник представляє, або іншим особам.
4. Про відмову від учинення дій, що були визначені довіреністю, представник зобов'язаний повідомити особу, яку він представляє, негайно. Це правило ч. 2 ст. 250 ЦК не виключає дії спеціального правила ч. 3 ст. 1008 ЦК, згідно з якою представник (повірений), що здійснює представництво як підприємець, зобов’язаний повідомити особу, яку він представляє (довірителя), про припинення договору доручення не пізніше як за один місяць, якщо триваліший строк не встановлений договором.
5. Порушення вимог ч. 2 та 3 ст. 250 ЦК, як і порушення вимог ч. 3 ст. 1008 ЦК, тягне обов'язок представника (повіреного) відшкодувати особі, яку він представляє, завдані збитки. Це правило не може застосовуватись у випадках, коли відносини між представником, повноваження якого визначаються довіреністю, та особою, яку він представляє, регулюються не цивільним, а іншим (спеціальним) законодавством.
РОЗДІЛ V СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
ГЛАВА 18 ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
Стаття 251. Поняття строку та терміну
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, право- чином або рішенням суду.
1. Виходячи із ч. 1 ст. 251 ЦК строк можна визначити як період у часі, сплив якого тягне цивільно-правові наслідки, встановлені законодавством.
2. Поряд з поняттям строку в статті, що коментується, визначається поняття терміну. Термін — це момент у часі, настання якого тягне цивільно-правові наслідки. Слід визнати конструктивним використання в Цивільному кодексі понять строку та терміну як таких, що мають різний зміст. Разом з тим, у чинних нормативно-правових актах зберігаються положення, в яких слово «термін» вживається в розумінні періоду у часі, тобто, строку (напр., ст. 160 КТМ [34]).
3. Строки та терміни, сплив або настання яких тягне цивільно-правові наслідки, встановлюються актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (якщо рішенням суду цивільні правовідносини встановлюються або перетворюються). Тут, як і в інших статтях Цивільного кодексу, термін «акти цивільного законодавства» вживається в широкому розумінні — як акти, які встановлюють строки чи терміни, що мають цивільно-правове значення. Було б неправильним окремі нормативно-правові акти кваліфікувати як такі, що не мають характеру актів цивільного законодавства, і не застосовувати до цивільно-правових відносин положення, які встановлюють строки, що стосуються таких відносин, тільки тому, що відповідний акт в цілому не має цивільно-правового змісту.