У черзі за святою водою

... Держав у світі багато, і всі вони мають столиці. Але сто­лиць не в адміністративному значенні, а в розумінні світових культурних центрів, навколо яких обертається життя інших народів з усіма їхніми і провінціями, і столицями, — обмаль. Але тут ми прийшли до вічного питання про історичні й неісторичні нації, про домінантні й недомінантні культури.

На південному сході сучасної Франції є провінція Про­ванс — колись це була Provincia Romana, звідси й походить її назва, хоча Рим мав багато інших провінцій поза межами Італії. У XII–XIII століттях у Провансі утворилася одна з найоригінальніших цивілізацій середньовічної Європи. Вона дала світові особливий римсько-провансальський на­прямок в архітектурі, дала поезію трубадурів, ширше — риму в її сучасному розумінні в європейській поезії, і своєрідну неклерикальну релігію — «провансальську єресь», і епос «Пісня про альбігойський хрестовий похід». Це дуже багато як для цивілізації, що існувала трохи більш як століття та була знищена в результаті жорстоких воєн, розв’язаних «центром». Список донорських вкраплень провансальської культури до імперської французької буде ще довшим, ніж список усіх підживлень російської культури українською. Але злету провансальської культури більше не було. І хоча в бібліотеці Екс-ен-Прованса стоять товсті романи, написані провансальською мовою в наші дні, а також антології провансальської поезії від Бертрана де Борна і Бернара де Ветадорна до Фредері Містраля і нині живих авторів, провансальська культура безнадійно зане­пала. І провінція не як місцевість, географічно віддалена від столиці, а як духовне болото, місце, де вже нічого не буде, хоча, може, колись було, прийшло у світовий обіг через французьку мову, а у французькій сформувалось як метафора відсталого й неперспективного Провансу. Французи й досі лютяться на Прованс, як ні на який інший регіон. Quand Paris fait l’amour, Provence se masturbe — прислів’я, сповнене добірного столичного снобізму.