Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж
- Автор: Брукінґ Емерсон Т., Сингер Питер
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6130-3
- Жанр: ОС и сети
Электронная книга - «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж». Краткое содержание книги:
Від історії появи Всесвітньої павутини, смайликів, твітів та мемів автори розповідають про використання платформ соцмереж авторитаристами, революціонерами, силами оборони, терористами, Дональдом Трампом, Росією, Китаєм, США та багатьма іншими фігурантами онлайн-життя.
За часів першого інтернет-буму 1990-х його теоретики провіщали, що зв’язаний мережею світ призведе до хвилі так званого «розосередження». Вони описували, як, прибравши потребу в «проміжних» сервісах, Інтернет підірве всі усталені галузі. Незабаром розосередження перебудувало чимало царин: від роздрібної торгівлі (Amazon) і послуг таксі (Uber) до знайомств (Tinder). Випадок Атара продемонстрував, що галузь збору інформації зазнає такого самого розосередження. Репортер більше не мав бути неодмінно акредитованим журналістом і працювати на велику службу новин. Його роботу могла виконати будь-яка людина, що перебувала в потрібному місці в потрібний час. Але такий зсув стосувався не лише новинних репортажів. Він також змінював усіх, хто використовував цю інформацію: громадян, політиків, солдатів чи шпигунів.
У сюрреалістичній історії Согаїба Атара крився й ще один урок, непомічений багатьма в той час, але болісно очевидний спостерігачам у розвідспільноті США. Операція «Спис Нептуна» – одна з найпотаємніших в історії – була задокументована у реальному часі для всіх у світі. І це сталося випадково, у країні, де лише 6 % населення мали на той час доступ до Інтернету. А що буде в майбутньому, коли онлайн виходитиме дедалі більше людей? Ба більше: що робитимуть розвідслужби, коли секрети поширюватимуть не просто випадкові опівнічники, а організовані групи аналітиків, які спеціально шукатимуть у соцмережах ознаки операції, приховані від сторонніх очей?
«Секретам відтепер жити недовго», – із гіркотою сказав один із працівників ЦРУ.
Усе на поверхні
«Привітаймо “макаку”, – бундючно промовив вгодований чоловік у блакитній сорочці, вказуючи у бік камери. – Ласкаво просимо до Америки та реального світу Вірджинії».
Був серпень 2006 року, і сенатор Джордж Аллен виступав із промовою перед виборцями десь у сільській місцевості штату. Улюбленець консервативного крила Республіканської партії, він уже бачив себе переможцем цих перевиборів. Нещодавно Аллен здійснив пробні поїздки до Айови та Нью-Гемпширу, щоб перевірити настрої виборців перед потенційною президентською кампанією. Аллен не відав, що його політична кар’єра щойно закінчилася. Просто цієї миті. І все через Інтернет.
За камерою був С. Р. Сідарт, 20-річний волонтер, прихильник опонента Аллена, що взявся знімати події за участі сенатора. Сідарт також був американець індійського походження – і єдиний з-поміж усіх присутніх мав коричневу шкіру. А слово «макака», яким назвав його Аллен, португальською означало «мавпа». Так століттями говорили расисти.
Історія політиків, що говорять та роблять жахливі чи дурні речі під час кампанії, така стара, як і сама демократія. Проте траєкторія від невдалого моменту до фатальної помилки раніше потребувала роботи професійного журналіста, що мусив усе задокументувати, щоб потім оприлюднити через газету, радіо чи телеканал. А далі для справді загальнонаціонального розголосу новину мали підхопити інші професійні журналісти та їхні ЗМІ. На жаль для Аллена, соціальні мережі змінили цю схему й вивели його слова з-під контролю будь-якого політика чи журналіста.
Хвилинний запис Сідарта швидко запостили на YouTube, новій відеообмінній платформі, якій у 2006-му ледве минув рік. На той час цей крок був незвичайним, адже ролик не пройшов редагування і не був прикріплений до жодної ширшої розповіді. Проте це виявилося геніальним ходом, адже популярності ролика сприяла сама його природа. Просте для перегляду та поширення, відео Сідарта стало вірусним, і сотні тисяч людей переглянули його онлайн «із перших рук», а ЗМІ мали змогу повідомити про нього, спираючись на посилання.
Радники Аллена, майстерні й досвідчені у старій моделі політичних кампаній, були збиті з пантелику. Спершу вони заперечували інцидент. Потім заявляли, що Аллен не зробив нічого поганого, адже нібито слово «макака» не має расистського значення. А далі взагалі почали стверджувати, що Аллен насправді вжив слово «могавк», маючи на увазі схожу на ірокез зачіску Сідарта.
Проблема всіх цих пояснень була в тому, що, на відміну від минулого, тепер кожен охочий міг побачити докази сам. Кожен міг клікнути «плей» і прослухати ганебне слово знову і знову. Можна було побачити, що Аллен ужив слово, щоб описати єдину темношкіру людину в натовпі білих, натякнувши, що Сідарт – «несправжній» американець.
Лідерство Аллена розтануло, і він програв там, де перемога була вже мало не гарантована. Замість зробити заділ для президентських перегонів він не повернувся навіть у крісло сенатора. Щодо Сідарта, то він став найобговорюванішою людиною року: «символом політики XXI століття, відважного нового світу, в якому можна миттю поширити будь-який відеоролик, а будь-який 20-річний з камерою може все змінити».