Навіщо читати

Романи про вампірів — це метафори меншин. Вампіра не існує, тобто відомо, що він слугує символом. Вампір — це підліток (підліток живе у кожному, але підліток уважає себе міноритарним, і таким він, між іншим, і є у цьому жахливому часовому проміжку), це товстун (він живить своє нещастя), це гей (ні-ні, тільки без крові хворих на СНІД, який уражає здебільшого гетеросексуалів; як на мене, вже в «Носферату»[105] 1922 р. було багато двозначності). Естетизуючий надмір цих істот мстить тим, хто стурбований сексом, красою та віком.

Мурнау був вампіром авторського права, не запитавши дозволу, він зняв «Дракулу» Брема Стокера[106]. Судовий процес Мурнау програв, фільм був знищений: він скрутився-спопелів, як вампір на сонці. Врятували його тільки контрабандні копії, вампіри вампіра. Чим тільки ми не завдячуємо неморальності в цьому світі!

Утім, романи про вампірів — це також романи про свідомість. Тож немає нічого дивного в тому, що їх вигадали протестанти, як от дублінський протестант Брем Стокер; їх надалі пишуть протестанти, переважно англосаксонці. І не тому, що в протестантів більше від інших свідомості: вони цим пишаються. Інколи снобізм здатний витворити чесноту.

Я спробував читати «Сутінкову сагу», було страшенно важко. У Стефані Маєр[107] залишається 84 999 999 читачів цих ані добрих, ані поганих романів, вони просто ніякі. Діалоги, в яких відповідають на такі запитання, як: «Ти зараз у ліцей, Белло?» — «Так, Едварде, я йду до школи» чи щось подібне, потребують надто багато зусиль; Вітґенштайн значно легший, запевняю вас. Рукопис «Сутінок» відмовилися просувати чотирнадцять агентів. Однак завжди, на жаль, знайдеться п’ятнадцятий. Історія успіху формується з п’ятнадцятої спроби. Видавці намагаються з усіх сил не продавати й оберегти літературу, та на це нема ради. Отак і народилися «Сутінки», перший роман про вампірів, який замішано не на крові, а на киселі.

Його успіх, як і будь-який успіх у народу чи, навпаки, в літературі, можна, звичайно, пояснити. Тут простежується мораль, яка збігається з мораллю ХХІ ст., що зазоріло. В ній багато суперечливості через легку деструктивність на кшталт «вампіри». Усе, що вони проголосили, а дорослі 1970-х років зуміли зробити — переконати суспільство в тому, що любов і секс — це дві різні речі, не призвівши при цьому до його [108] краху (всі це знали й практикували, вольтеріанці лише змогли висміяти лицемірство), — цей роман цілковито ігнорує. Невігластву не бракує парадності.

Серед творів, присвячених Джорджові В. Бушу, є свій бестселер. Шлях йому підготували книжки, про які в Європі ніхто ніколи не чув, — християнські апокаліптичні романи, що продаються мільйонними тиражами. Побачимо, чи Баракові Обамі вдасться навернути на розум, що, як виглядає, він наміряється зробити. У 2010 р. він наважився «виключити» влаштоване державою марновірство, відмінивши польоти з проживанням на Місяць; їх ввела адміністрація Буша-Чейні, яка з усіх американських адміністрацій найбільш зневажливо ставиться до людства. Стільки розуму може викликати до нього ненависть.