Навіщо читати
- Автор: Данцir Шарль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Навіщо читати». Краткое содержание книги:
Читання нічому не служить. Саме тому воно така велика річ. Ми читаємо власне тому, що воно нічому не служить».
Поради, прояви ніжності, уїдливі зауваження та концепція читання як «брата літератури», вони обоє крокують поруч у боротьбі з часом. Це — філософія читання, яка змушує дивуватися, захоплюватися та аплодувати; породжуючи лише одне прагнення: (її) перечитати.
Те, чого немає в книжках, може бути більш промовистим, ніж приховування. Я читаю книжку «Полювання на людину», опубліковану цілком моральним видавничим домом. Там описані реальні полювання на людину. Там є всі — чаклунки, чорношкірі, євреї, всі, крім геїв. Коли відмова згадувати про дуже показові факти, практиковані у країнах, які пишаються тим, що вони не Судан, де за це карають смертю, не Ямайка, суперсимпатична країна реґґі, де battymen[96] лінчують, — ні-ні, все це відбувається в Англії, де діє знамените habeas corpus[97], чарівній Італії і вільнодумній Франції, де на паркінгах ріжуть геїв, — сягає такого рівня, себе визначають і тим, про що не говорять. І якщо цю книжку я можу назвати людинофобською, бо вона антропологічна, у белетристиці це було б неможливо. Жодна белетристика не претендує на узагальнення, вона спостерігає за частковим, вона не прагне до вичерпності, вона намагається вичерпати якусь деталь. Якби художня книжка мала заголовок
«Полювання на людину», полювання велося б на одну людину, мало б певний колір, певну умову, певну епоху й особливий сексуальний смак. Автор не хотів би давати загальний, прийнятний для всіх урок, а намагався б сформулювати урок, як кажуть під час встановлення давнього тексту; не типу: ось що таке суспільство, а: ось як до такого дійшло. Кожен являє собою інакший засіб сприйняття. Дисертація про лінчування чи роман Фолкнера. У політичному плані Фолкнер не досягає нічого, бо, як і всі гарні книжки, його твори є формотворчими проектами.
Окремі романи призводять до політичних наслідків.
«Хатинка дядечка Тома» (1829) викликала обурення американської громадськості з приводу умов життя чорношкірих. Чому ж тоді «Таманго» (1829), де йдеться про участь чорношкірого в закріпаченні чорношкірих, жодних наслідків не дала? З тієї самої причини, цілком певно: і Гаррієт Бічер-Стоу і Проспер Меріме мали намір. Намір не формальний, а політичний. Відчуваючи, що автор інструменталізував вигадку, читач зробив вибір. У цьому разі він став на захист слабкості. І не тому, що читач кращий за виборця, а тому, що переступаючи межі літератури з наміром говорити до загалу, кожен автор знайшов того, хто відповідає його тонові. Меріме — невеликий гурток насмішників, Бічер-Стоу — широку віддану читацьку аудиторію. І хоча «Хатинка дядечка Тома» товста, вона викликає зворушення щодо чорношкірих, і хоча «Таманго» тонка, вона залишається саркастичною, тож у результаті можна тільки й промовити: ну то й що? Чорношкірі брали участь у торгівлі чорношкірими, чи ж цим можна виправдати торгівлю ними? Чи зневажати чорношкірих, бо це відчувається на дні романів із негативними інтенціями, як, скажімо, у романі, який змальовує французького єврея-колаборанта під час війни? Читач дуже швидко вловлює нещирість. Тоді або вона йому подобається, бо написана в близькому йому дусі, або ж не подобається, бо його зачіпає, він її виділяє або відкидає, сприяючи тріумфові книжки або ж нею нехтуючи.
Читати задля пороку
Філософ Віктор Кузен казав: «Лягаючи спати, я сходжу на ешафот». У дитячому, підлітковому та юнацькому віці я був таким самим. Я досі такий. Іти спати замість того, щоб писати, читати, розважатися! У могилу мене доведеться штовхати, мій скелет чіплятиметься п’ятками за гравій, мої плюсни тимчасом перегортатимуть сторінки книжки, а я, цокаючи щелепами, протестуватиму: «Я не дочитав! Я ще не дочитав!». О, який порок!
96
Гомосексуалістів (англ.).
97
Право недоторканності особи (лат.).