Непрохані гості

Пройшовши всього близько сотні метрів, ретельно висвічуючи “світлячками” кожен метр тунелю, ми наштовхнулися на решітку з металевих прутів завтовшки в палець. Я старанно оглянув її, не торкаючись руками, хоча електричних полів прилади не показували, і відійшов до Гната, що незворушно спостерігав за мною.

— Боюсь, при ліквідації решітки спрацює якась пастка. Ми неоднораз стикалися з підступністю давніх прихованих військово-захисних систем.

— Однак усунути її доведеться, інакше не пройти. Чи є інший вихід зі становища?

Підійшов Фарді з роботом, ми втрьох обнишпорили тунель біля країв решітки з інтравізором та аналізаторами джерел енергії. Прихованої проводки не виявилося, схоже, решітку відчиняли і зачиняли вручну. А можливо, секрет входу в підземелля складніший, ніж здається на перший погляд.

Беручи диск розрядника, я раптом почув тоненький дитячий… плач! Завмер з піднятою рукою. І тільки за хвилину зрозумів, що “плаче” на грудях індикатор небезпеки — “світлячок”. Гмукнувши, я якусь хвилю роздумував, відчуваючи, як наростає тривога, потім рішуче відіслав буркотливого Фарді з Гнатом ближче до виходу, став під захист робота і знову звів розрядник. Пролунав різкий, як виляск батога, удар “плоского” імпульсу, вирвана з гнізд решітка відлетіла в глибину тунелю, з його склепіння посипалися шматки бетону. В ту ж мить брила бетону над нами нараз почала м’яко осідати, десь близько зашипіло стиснуте повітря.

— Поле! — скомандував я роботу і метнувся до виходу, не чекаючи, поки обвалиться весь коридор.

Побачивши, що я біжу, Гнат і Фарді кинулися за мною, і ми втрьох вискочили з тунелю. І в цю хвилину в ньому спалахнуло неяскраве полум’я — захист робота не витримав. Здригнулися скелі, всередині гори з важким гулом щось обвалювалося і падало. Відбігши від отвору тунелю, ми мовчки спостерігали, як звідти виривалися хмари пилу. Гул стих, і стало чути, як Фарді ділиться сам із собою враженням від побаченого і думками з приводу хитрощів древніх вояків.

А саме тоді, коли він умовк, хитнулися стіни ущелини, з тунелю вирвалося хрипіння, стогін, потім довгий гуркіт обвалу. Скеля над входом у тунель повільно з’їхала вниз, мовби клинцем закупоривши триметровий отвір.

Пил, здійнятий новим катаклізмом, осів, залягла полохка тиша.

— Усе, — сказав Фарді и свиснув. — Наразилися на ЗСЗТ.

Гнат запитально глянув на мене, і я пояснив:

— Загальна система збереження таємниці, наш вузькоспеціальний жаргон.

— Треба було працювати за всіма правилами, — провадив далі Фарді. — Тут на тиждень самої лише підготовки… А тепер застрягнемо на місяць, якщо не більше, поки розбиратимемо завали, — він махнув рукою. — Що діятимемо, Кіт?

Гнат з провинною напівусмішкою взяв мене під лікоть.

— Прошу вибачення, це я винен, хотів усе зробити швидко. Річ у тім, що я не знаю, з чого почати повторне розслідування обставин загибелі групи Шерстова. Сподівався, що під землею відшукаємо бодай якийсь натяк на таємницю їхньої смерті. Адже їх було не один і не два — одинадцять! Розумієте?