Пригоди на Шостому континенті
- Автор: Квиличи Фолько
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Владимир Александрович Харитонов
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Пригоди на Шостому континенті». Краткое содержание книги:
Повість документальна, автор книги сам брав участь в експедиції.
Наукова група Баск'єрі перша вирушає шлюпкою до коралового бар'єра. Він перетинає бухту з півдня на північ. Другий човен повертає в напрямку рифу, про який накуда розповідає, що він править акулам за «клуб». Це зовсім з протилежного боку від коралового бар'єра.
Вайлаті, Манунца та я відчалюємо від борту «Форміки» останніми.
ХАЩІ ВОДОРОСТЕЙ
Хвилин через тридцять, знайшовши ділянку більш-менш прозорої води, ми вимкнули мотор і спустилися у воду, щоб зробити розвідку, але від човна далеко не відходили.
Надзвичайне видовище постало перед нами: з глибини близько двадцяти метрів піднімаються червонувато-коричневі хащі. З усіх боків нас обступили густі гаї, що утворюють таємничу тінь. А над цими підводними джунглями плавно погойдуються поодинокі надзвичайно довгі водорості, па яких ростуть переповнені насінням шишки, схожі на кипарисові. Міріади малюсіньких рибок, чорних з білими цяточками, живуть у цьому підводному лісі. Трохи далі метушаться зграйки сріблястих трахінотів. Перед тим як спуститися, ми з Вайлаті одяглись у захисні костюми, і недаремно, бо водорості жалять, коли до них доторкнутися.
Посуваємось підводними хащами. Двоє чоловіків, одягнутих у чорні гумові костюми, ледве прокладають собі дорогу крізь червонуваті зарості. Двоє дослідників Шостого континенту спустилися в один з своїх заповідних лісів з новим завданням: назбирати різних водоростей найцікавіших видів, галузочок з підводних мадрепорових кущів, зразків різноманітних рослин. Свою здобич ми прив'язуємо до коркових поплавців, вони виринають на поверхню, а там їх підбирає човен. Перший спуск в районі Дахлаку — одночасно перша показова спроба освоєння Шостого континенту. Зараз нам треба якнайбільше назбирати підводних рослин, а Баск'єрі потім з'ясовуватиме можливість їхнього використання. Навіть тепер уже можна впевнено говорити про те, що в недалекому майбутньому людина розпочне справжнє підводне землеробство, «культивуватиме» водорості, які, за новітніми дослідженнями, дуже корисні (мається на увазі також і поживність цих рослин).
Але сьогодні ми обмежуємося тільки передбаченням такої можливості і не шкодуємо зусиль, щоб внести й свою частку в цю справу. Ми прийшли в Червоне море як перші дослідники Шостого континенту і зовсім не обираємося колонізувати його.
АКУЛА, ЩО ВІДКУСИЛА ШМАТ ЧОВНА
Дві інші групи в цей час зустрілися з акулами. Діставшись до легендарного рифу, загін Букера спустився в таку каламутну воду, що в ній не помітиш навіть і кита. Коли Букер вирішив перейти на інше місце, повз нього проплила невелика акула метра півтора завдовжки. Йому вдалося поранити її. Хоч і маленькою була акула, але коли її витягли на поверхню, вона виявила неабияку силу — вгризлася зубами в дерев'яне дно човна і відкусила добрячий шматок.
Джіджі Стюарт в іншому місці — може, якийсь кілометр на північ, — теж підстрелив невелику акулу. На відміну від Букера він зустрівся з нею на мілині — метра два від поверхні. Легко поранена акула, розпочавши свій шалений танок, заплутала лінь у мадрепорах. Спливаючи кров'ю, вона пручалася і била хвостом. Стюарт міцно вчепився за рушницю («Від мене не втечеш!») і тримався на ногах деякий час. Але незабаром посипались такі удари, що він не міг встояти. Навіть здалеку було добре видно, як він борсався в густій піні, пірнав під воду і знов виринав на поверхню. Над водою мелькала то його рука, то нога. Рогі та Чекко кинулись на допомогу, але поки вони підплили, акула останнім ривком розтрощила мадрепору, розірвала лінь і зникла, щоб вмерти десь у затишному куточку.
Зайнявся день. Білі хмаринки закрили сонце і трохи пом'якшують його гостро-пекуче проміння. Нам дуже зручно працювати в приємно розсіяному світлі.
А на узбережжі Данкалії, кілометрів за тридцять звідси, лежить пустеля. Там сонце палить з пекельною силою — біла імла клубочиться на обрії.
Опівдні робимо короткий перепочинок — і знову за роботу.
Дванадцять чоловік під водою: фотографують, полюють, збирають поліпи, спостерігають крабів, мандрують в глибинах моря з кінокамерою, стежать за поведінкою акул.
Нарешті! Експедиція працює так, як і мріяв Вайлаті. На морському дні кожен зосереджено займається своїми справами — точнісінько так, як і на суші.
Дуже хочеться, щоб нас побачили сьогодні ті, хто вважає химерними наші ідеї! На хвилинку я замислююсь над Можливостями, що відкриваються людині тут, у незвичайному середовищі. Десять чоловік та дві жінки знаходяться під водою на глибині п'ять…, дванадцять…, вісім…, тридцять…, два…, шістнадцять метрів і спокійнісінько працюють. А сьогоднішній день нічим не відрізнятиметься від сотні інших днів нашої праці на Шостому континенті.