Пригоди на Шостому континенті
- Автор: Квиличи Фолько
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Владимир Александрович Харитонов
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Пригоди на Шостому континенті». Краткое содержание книги:
Повість документальна, автор книги сам брав участь в експедиції.
Але не всі такої думки про накуд. Нерідко їх вважають, і не без підстав, за запеклих піратів. Буває, що вони перевозять паломників у Мекку, а оскільки такі подорожі здійснюються таємно, накуда разом із своїми спільниками, пограбувавши паломників, висаджує їх на одному з численних пустельних островів. Бандити не бояться кари, бо все відбувається без свідків і, крім того, тисячі велетенських крабів, якими кишать острови, пожирають пограбованих бідолах.
Особу накуди оповиває в цих краях таємниця і боязка повага. І справді, як я вже казав, за своїм розвитком накуда стоїть набагато вище від свого оточення. Один накуда, Ато Джозеф на імення, з допомогою свого найкращого друга — француза відіграв головну роль в історії, яка наробила чимало галасу в Петербурзі на початку нашого століття. Двоє авантюристів торгували тривалий час рабами, а потім вирішили здійснити колосальну аферу. Вони накупили екзотичних прикрас, вкрали в абіссінського уряду кілька морських карт і відплили до берегів Росії. У Петербурзі Ато Джозеф представився як повноважний посол негуса при російському царі і вручив подарунки та вірчі грамоти. Відстань між столицями велика, ніхто не став особливо дошукуватись, і хитрий араб разом із своїм другом і порадником кілька років прожив при царському дворі в Петербурзі. Якось, набивши чемодани різними цінностями, друзі оголосили, що їдуть додому «відпочити», їм передали цінні подарунки для Менеліка… і шукай вітра в полі. Обидва двори лише через довгий час довідались правду і марно шукали самозванця, який зник у невідомому напрямку.
Наш накуда п'ять місяців жив на борту «Форміки» і жодного разу не наважувався залишити нас крабам на споживу або переконати нас відвезти його до Європи і відрекомендувати, як аташе Ефіопії при головній квартирі НАТО або англійському міністерстві іноземних справ. Він виявився розумним хлопцем, мав надзвичайну силу і виносливість, проте в ньому не було нічого романтичного.
Знайти його нам допоміг Шейх Шеріфф. Цей святий славиться тим, що знає всіх накуд Червоного моря. До нього нас повів великий гамірливий і брудний натовп, який зростав кожної хвилини. Шейх Шеріфф вискочив з якогось завулка, підстрибуючи на обох ногах зразу. Одягнений він був у все червоне, розмахував прапорцем такого ж кольору і голосно співав гімни.
Незчисленний натовп оточив нас щільною стіною, і Вайлаті першим почав розмову, яка по-італійськи мала приблизно такий перебіг:
Вайлаті. Скажи мені, друже, хто в цих краях найкращий накуда?
Святий (співає, два рази підстрибує на місці і розмахує прапорцем). Аллах великий, треба молитися аллахові!
Вайлаті (цілком серйозно). Чудово, мій друже, але скажи… і т. д.
Святий (співає, підстрибує три рази, розмахує прапорцем). Недовідомі путі аллаха, пророк вчить славити аллаха!
Вайлаті (терпляче повторює ту ж саму фразу).
Святий (так само співає, підстрибує, говорить те саме з незначними відхиленнями на тему про те, що сказав аллах).
Хвилин через п'ятнадцять у Вайлаті вривається терпець, і він, розводячи руками, обертається до нас і розгублено говорить:
— Ходімо звідси… Він божевільний.
Не встигаємо ми відміряти кілька кроків, як нас наздоганяє святий і бурмоче по-італійськи:
— Ходити за мною, я тебе привести до накуда, а за це ти дай мені два долар!
Так «Форміка» придбала лоцмана, молодого хлопця Азгодома, з Данкалії, дуже вправного і надзвичайно працьовитого.
Та що з того, що ми маємо досвідченого накуду! Минув цілий тиждень, а дозволу на в'їзд у Дахлак ми ще не маємо.
Вайлаті крутиться, як муха в окропі. Букер їздив аж до Асмару, а дозволу нема й нема. Нічого не вдієш, треба продовжувати працювати на Шейх-Саїді.
БАРРАКУДА АТАКУЄ
Розповім вам про свою першу небезпечну пригоду. Залишивши всю кіно- та фотоапаратуру на Джорджо, я приєднався до наукової групи, яка збирала матеріал досить далеко від човна.
Мені доручили відломити велику мадрепору і підняти її на поверхню. Беру молоток, сідаю на дно і починаю працювати. Через кілька хвилин відчуваю, що хтось дивиться на мене. Обертаюсь, і за якихось п'ятдесят сантиметрів від себе, на рівні грудей, бачу жахливу голову колосальної барракуди. Я не перебільшую анітрохи, вживши слово «колосальної», бо потім я ні разу не бачив такої.