Щаслива зірка полковника Кладо
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Щаслива зірка полковника Кладо». Краткое содержание книги:
Про двобій з хитрим і підступним ворогом, переможцями з якого виходять радянські люди, розповідає автор у повісті «Щаслива зірка полковника Кладо».
Довго ніхто не брав трубки, хоча телефон стояв у коридорі біля дверей кімнати мадам Пуапанель — хазяйки квартири, а вона в цей ранішній час завжди була вдома. Нарешті Дюбюель почув її голос і, уявивши, як стоять у неї за спиною гестапівці й витягують шиї, щоб почути, хто дзвонить, поклав трубку. Подзвонив на конспіративну квартиру і, впізнавши бадьорий голос Кана, тихо засміявся. Кан одразу збагнув, хто дзвонить.
— Дякувати богу, — мовив, — це ти?
— Хто ж іще?..
— Усе гаразд?
— Начебто.
— Встигнеш за півгодини доїхати до Північного вокзалу? Зустрінемось на рю Шаброль.
— Устигну.
— До зустрічі.
Кан не назвав місця зустрічі, але Дюбюелеві й так усе було ясно: кав'ярня «Лаура» на сусідній вулиці, невеличка затишна кав'ярня, де вони поснідають.
Дюбюель дістався до «Лаури» раніше за Кана, курив і спостерігав, як двоє дітей за вікном годують голубів. Вгодовані птахи вихоплювали корм просто з дитячих рук, а хлопчик і дівчинка, погано вдягнені й бліді, певно, напівголодні, віддавали їм останні крихти хліба.
Дюбюель чомусь подумав, що потім якийсь пройдисвіт спіймає цих голубів, продасть хазяїнові «Лаури», а той приготує паштет і подасть до вина багатому відвідувачеві…
Він не одразу впізнав Кана. Директор «Поло», який носив пальто з верблюдячої вовни й капелюх мишачого кольору, чудовий капелюх, куплений у Пекена, прийшов у плащі з чужого плеча і шкіряному кашкеті, які полюбляли таксисти або робітники з паризьких околиць. Кан зголив свої елегантні вусики, згорбився навіть — літня людина, якій не пофортунило. Він соромливо глянув на свої розбиті й нечищені черевики й сів, сховавши ноги під стільцем.
Дюбюель замовив сніданок, почекав, поки гарсон відійде, і запитав нетерпляче:
— Що сталося?
Кан знизав плечима.
— «Поло» ще існує, та, гадаю, це пастка.
Він розповів про візит двох німців із полковником Кьопфом, нічний трус у приміщенні фірми і про шпига з бістро навпроти.
— Провал, — визнав Дюбюель, — стопроцентний провал. Учора я дзвонив з Марселя Жервезі — якщо за «Поло» взялися гестапівці, вони записали нашу розмову й чекають на мене. Не дочекаються і зрозуміють… Вони знали навіть, яким поїздом я приїду в Париж.
— Як же ти уник пастки?
— Запитав у мадемуазель Пейрот, який вазон стоїть біля письмового столу.
— Але ж це почули й гестапівці.
— Отож. Вони, либонь, і досі стрічають усі поїзди з Марселя, а я приїхав ліонським.
— Як будемо жити далі, Жан?
— Рації цілі?
— Так, усі три. Але працює лише одна — передаємо інформацію, яка надходить від Рено. Тільки він мав автономні лінії зв'язку. Дві рації я наказав поки що законсервувати.
Дюбюель кивнув, погоджуючись. Тепер треба шукати нові джерела інформації, заново налагоджувати систему зв'язку. На це піде не менше трьох-чотирьох місяців. Він сказав про це Кану, і той погодився, але якось без надії, і Дюбюель подумав, що Анрі трохи підупав духом. Зрештою, це природно: Канові все давалося порівняно легко, і перший серйозний провал пригнітив його.
Гарсон приніс бутерброди й каву, Анрі сьорбнув кілька разів, і зморшки на його обличчі розгладилися.
— Стомився, — признався. — А ще таке відчуття, ніби гестапо вже вистежило мене.
— Дурниці, — категорично заперечив Дюбюель, — і не треба панікувати. До речі, гроші у вас залишились?
— Звичайно. Провал «Гомеса» навчив дечому — маємо готівку. Багато чого пропало, все, що лежало на рахунку, та що поробиш!
Дюбюель подав Канові паспорт.
— Треба приклеїти моє фото. Мушу їхати до Берліна.
— Ти! — вжахнувся Кан.
— Не маємо іншої ради. В Берліні знають лише мене.
Кан аж посірів.
— Самогубство! — мовив. — Так, це — божевілля!
— Пропонуєш інший вихід?
— Якби мав…
— Зроби швидше фото.
— Е-е, нема більше директора «Поло». Тепер днів три почекаєш. А то й тиждень.
— Невже не можна прискорити? — запитав Дюбюель так, про всяк випадок: коли Кан каже не менше трьох днів, швидше не буде.
— Які в тебе тепер документи? — запитав Кан.
— Чудова підробка марсельського виробництва. Облави нестрашні.
— І все ж будь обережний.
— Буду, — погодився Дюбюель, — обов'язково буду.
Прослухавши запис розмови між Дюбюелем і Жервезою Пейрот, штандартенфюрер Беккенбауер втупив важкий погляд у Крейцберга.
— Що скажете, гауптштурмфюрер?
— Цей бовдур Берг мусив вимкнути лінію, коли Дюбюель запитав про вазони. Французові було важливо дізнатися, чи стоїть там азалія. Можливо, якийсь умовний сигнал…