Щаслива зірка полковника Кладо

— Віллі, — Дюбюель узяв Бута за лікоть, — будьте обережні, мій хлопчику. Крейцберг — це перший дзвіночок… І от що, — сунув Бутові акуратно згорнутий клаптик паперу, — тут нова схема радіозв'язку. Погодьте з Центром і переходьте на неї. В різні дні сеанси починатимуться в різні години, крім того, в ході передачі мінятимете частоти.

Віллі не відповів, і Дюбюель зрозумів, що Бут не зовсім схвалює такі заходи.

— От що, Віллі, — мовив м'яко, — раніше ми думали, що гітлерівці не зможуть точно запеленгувати вас. Але ж тепер я ні за що не можу ручатися, і полегшувати їм роботу — божевілля.

— Так, — нарешті погодився Бут.

— Від мене одержуватимете інформацію через схованку. Зараз я піду, вийдете через кілька хвилин за мною, зустрінемось у гаю біля околиці. Я обладнав там у дуплі тайник.

Дюбюель сперся на плече Віллі й підвівся. Йшов у проході між рядами, дивився, як кіногерой на екрані цілувався з білявою красунею, і не бачив нічого… Вийшов на вулицю, залиту весняним сонцем, чисту вулицю провінційного, не дуже багатолюдного містечка. На ходу прочитав розшифровані Бутом радіограми з Центру. Усміхнувся, і усмішка ще довго не сходила з його обличчя. Звичайно, він не поїде до Іспанії, та й яка може бути Іспанія, коли поруч Бут і треба влаштовувати ще одного радиста…

Жінка, проминувши Дюбюеля, озирнулася: не так часто побачиш тепер отаку щасливу людину. А в тому, що той пан щасливий, вона не сумнівалася: гарно одягнений, зовні показний і головне — усміхнений.

А хто ж може так усміхатися за теперішнього воєнного лихоліття? Тільки щасливий!